МЕНЮ










6 липень 2018 - 09:31
Історія стара як світ

Свого часу я не могла скористатися запрошенням директора театру імені Кропивницького Володимира Єфімова і побувати на прем’єрі нової вистави «Севільські заручини» (режисер – Євген Курман). І ось перед самим закриттям сезону сказала собі: «Час настав» й вирушила на останню в нинішньому сезоні виставу «Севільських заручин». І не прогадала.
Ця музична комедія за п’єсою Річарда Брінслі Шерідана з музикою сучасного українського композитора Ігоря Щербакова справила яскраве враження на мене.
До речі, у Річарда Шерідана, видатного британського драматурга ірландського походження, комедії з назвою «Севільські заручини» немає. В основу так званого сучасного мюзиклу лягла комічна опера «Дуенья» («Заручини в монастирі»). Дія відбувається в середньовічній Севільї, де багато сонця, неба, закоханих кабальєро, прекрасних сеньйорит і, зрозуміло, серенад під балконами. Мені навіть згадалися рядки знаменитого поета: «Севилья серьгами сорит, сорит сиренью. И по сирени сеньйорит ведет к арене…». Ні-ні, про кориду тут нічого, слава Богу, не було. Зате були і кабальєро зі шпагами, і цинічно-хитрі слуги, і п’яниці-монахи, і солодкі серенади і, звісно, закохані сеньйорити.
Сюжет «Заручин» – тривіальний до нестями. Візьміть п’єсу будь-якого українського, російського чи навіть світового класика, і ви знайдете подібну ситуацію. Вона – дівчина з хорошої (читай: забезпеченої) сім’ї, любить благородного, але бідного юнака і хоче за нього заміж, але у турботливого таточка на неї інші плани. Така історія трапилася і в сонячній Севільї. Поважний іспанський дон Геронімо пообіцяв свою красуню доньку Луїсу підстаркуватому і не сповна розуму, але багатому Ісааку Мендосі і тепер ганяє від свого будинку закоханого Антоніо з найнятими музиками, замкнувши у кімнаті бідну Луїсу. І скінчилася б історія «нерівним шлюбом», коли б не допомога вірної дуеньї, виховательки донни Луїси, котра замислила і здійснила справжню авантюру, пославши в нокаут свого самодура-господаря. В результаті затіяної комбінації Луїса і Антоніо знайшли своє щастя, а сама дуенья… Втім, чого це я вам сюжет розповідаю? Це треба бачити. Тільки тепер доведеться чекати нового сезону.
Постановка режисера Євгена Курмана у мене викликала відчуття святковості, починаючи вже із зорового образу з мінімумом декорацій і стовідсотковим використанням сценічного кола. Віддамо належне сценографу вистави Борису Фірцаку (.до речі, він же і художник по костюмах, котрі заслуговують на окремі оплески). На загальну атмосферу святковості впливає і просто-таки «кіношна» масовка. В «Заручинах» вона створює саме атмосферу, а не носиться по сцені з якимись клумаками, як в тій же «Сорочинці».
Зрозуміло, як би вдало, режисерськи вивірено не спрацьовував загальний фон, увага публіки зосереджується на дійових особах та виконавцях. У виставі – два виконавських склади майже для всіх ролей. Виняток становить дуенья у виконанні Інни Дорошенко і ще кілька другорядних персонажів.
Цікава трансформація відбулася з виконанням ролі дона Геронімо. На цю роль режисер призначив заслуженого артиста України Миколу Ярошенка, котрий мав грати у чергу з Миколою Ігнатьєвим. Оскільки Ігнатьєв пішов з театру, режисер терміново ввів на роль крутого дона… Олександра Ярошенка, амплуа якого умовно визначається як герой-коханець. І, треба сказати, це того вартувало. Олександру «вікова» роль прийшлася впору. Герой Ярошенка переконаний, що все має бути так, як вважає він, і на примхи донни Луїси (хороша роль Олесі Бушмакіної) абсолютно не реагує.
Ще одна любовна лінія дон Фернандо – донна Клара в сюжеті мюзиклу проходить лиш пунктиром, та, незважаючи на це, герой і героїня викликають у публіки заслужену симпатію. Гарячий, повсякчас готовий вихопити шпагу Фернандо (Віталій Ланецький) і лірична, але готова за себе постояти донья Клара (Дарія Скрипник).
Що стосується дона Антоніо (Ілля Литвиненко), то роль виявилась абсолютно прохідною. Гарненький, закоханий юнак, і нічого більше. Викликає здивування його міні-опахало, яким він постійно обмахується . Воно зрозуміло – спекотна Севілья, але ж Антоніо кабальєро, а не яка-небудь благочестива Марта!
А якщо згадати ще й сцену в монастирі, коли Антоніо і Фернандо гепаються на коліна перед настоятелем (чи як він там насправді зветься), роль якого майстерно виконує заслужений артист України Анатолій Литвиненко, і просять обвінчати (прекрасні пані з’являються трохи згодом), то тут наша уява, зіпсована парадоксами сьогодення з гей-парадами і таким іншим, ставить жирний знак оклику. Можливо, це тільки моє відчуття, але саме так прочитується невелика пауза, перш ніж Головний Монах Анатолія Литвиненка осінить хресним знаменням закоханих.
Наголошую ще раз: щасливий кінець у “Севільських заручинах” став можливим завдяки авантюрній дуеньї, яка зуміла скористатися ситуацією, влаштувати майбутнє не лише своєї вихованки, а й своє особисте. Обвівши навкруг пальця недолугого женишка Мендосу, підстаркувата дуенья стає …нареченою.
Фінальним мізансценам Євгена Курмана за участі Інни Дорошенко і Євгена Скрипника варто гучно поаплодувати. Роль дуеньї – на мою думку, одна з кращих ролей Інни Дорошенко за останні роки. Дует з Євгеном Скрипником, виконавцем ролі Мендоси, вийшов на славу. Скажу відверто, після «Сорочинки», де актор абсолютно не цікавий у ролі Чорта (хоч винне в цьому сумнівне режисерське трактування), Євген Скрипник не викликав у мене ніякого інтересу. І тим приємніше переконатися, що помилялася щодо нього.
Роль Мендоси досить яскрава. Можливо, місцями актор трохи переграє, зайве шаржує, та це не смертельно! Я довго не могла зрозуміти, кого мені нагадує цей смішний персонаж, доки не прочитала в одній рецензії, що це симбіоз Вінні Пуха, Карлсона і Стецька. Ось воно!
Але на перше місце я б поставила Карлсона, причому мішулінського Карлсона! Що ж, актора можна привітати з творчою перемогою, як і весь акторський ансамбль. Навіть невеличкі ролі слуг у виконанні Валерія Лупітька і Олени Горбунової викликають певний інтерес. Та що там! Неперевершений майстер епізоду у кіровоградському театрі Ігор Тарнавський кількома репліками свого монаха викликає оплески.
Отже, шановна публіко, в новому сезоні, ти обов’язково маєш побачити «Севільські заручини».
Валентина ЛЕВОЧКО
Післямова. Останньою виставою нинішнього сезону стала вистава «Жіноча логіка». Весела одноактівка Анатолія Крима, поставлена запрошеним режисером Ігорем Славінським ще в 2015 році для малої сцени, продовжує збирати глядача.
В.Л.



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.54374 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua