МЕНЮ










25 лютий 2011 - 10:45
СВЯТО В ТЕРИТОРІАЛЬНОМУ ЦЕНТРІ

Кожен із запрошених має власний нелегкий досвід захисту Батьківщини. Наприклад, учасник Великої Вітчизняної та розгрому японської Квантунської армії Григорій Бурлака. Він потрапив до армійських лав 1943 року після визволення рідної Новогеоргіївщини. Чоловік пройшов обидві війни піхотинцем. Визволяв Україну (зокрема й Кіровоград), Молдавію, Угорщину, Німеччину, а перемогу зустрів у Празі. Та зарано він з бойовими побратимами зібрався жити під мирним небом. Цілий місяць із Праги у військовому ешелоні з товаришами добирався до монгольського Чойбалсана, звідки бойовий шлях солдата проліг Китаєм, аж поки радянські війська змусили капітулювати японських окупантів. Демобілізувався Григорій Никифо- рович 1948 року, відтоді й живе в обласному центрі.

Павло Бендиченко народився в селі Пантазіївці Олександрійського району, на фронт потрапив 1944 року. Воював і піхотинцем, і артилеристом. Пройшов з боями Україну, Польщу, Німеччину, на річці Ельбі зустрівся з американськими військовиками, які просувалися Німеччиною із заходу. Дев’яте травня наш земляк зустрів, як і його товариш Григорій Бурлака, у Празі.

Валентин Бодров 28 років прослужив у війську. Спочатку – строковиком, а потім – офіцером. Вийшов у запас у званні підполковника. З дитинства мріяв стати моряком, та доля розпорядилася інакше: служив в авіації. Хоча й закінчив Калінінградське військово-морське училище. А ще – авіаційну школу, Куйбишівське училище пілотів-винищувачів та Військово-повітряну академію. Служив від Владивостока до Берліна. У Кіровоград уродженець Тульської області потрапив спочатку за направленням командування. А згодом уже з Угорщини за власним бажанням демобілізувався до нашого міста.

Володимир Долгоєров набагато молодший від інших ветеранів-інвалідів (народився він 1965 року в Кіровограді), присутніх на зустрічі. Але у свої молоді літа він теж чесно виконував свій військовий обов’язок. Протягом 1983 – 1985 років відслужив у танкових військах, після чого невдовзі після демобілізації кілька разів перебував на перепідготовці. 1987 року потрапив на ліквідацію аварії на ЧАЕС, де був півроку. З них три місяці розчищав від радіаційного мотлоху турбінний цех четвертого реактора. А в перервах між цією роботою лагодив машини. Тривале знаходження в радіаційно зараженій зоні надзвичайно негативно позначилося на здоров’ї чоловіка: спочатку вийшов з ладу шлунково-кишковий тракт, а згодом до цієї проблеми долучилася втрата зору. Нині чорнобильця першої категорії Володимира Долгоєрова прирівняно до ветеранів війни першої групи. Він не відмовлявся йти назустріч невидимому смертельному ворогові й повністю виконав покладений на нього військовий обов’язок.

Влада разом з громадськістю мають постійно пам’ятати про людей, які не шкодували здоров’я на військовій службі, захищаючи громадян своєї країни. Турбота про ветеранів є найкращим пам’ятником їхньому подвигові.

Юрій ЛІСНИЧЕНКО



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.48442 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua