МЕНЮ










12 квiтень 2013 - 18:43

У лабетах ворога (частина I)


Міжнародний день визволення в‘язнів фашистських концтаборів відзначається щороку 11 квітня, оскільки саме в цей день 1945 року в’язні Бухенвальда підняли інтернаціональне повстання проти гітлерівців і вийшли на волю. Здається, так давно це було. Але тільки не для тих, хто пройшов крізь жахіття фашистських катівень. Біографії цих людей – це справжні уроки мужності для молодого покоління.

Усього на території Німеччини та окупованих нею країн діяло більше 14 тисяч концтаборів. За визнанням самих есесівців, в’язень, тривалість життя якого в таборі складала менше року, приносив нацистам майже півтори тисячі рейхсмарок чистого прибутку.

За роки Другої світової війни через табори смерті пройшли 18 мільйонів чоловік, з них 5 мільйонів – громадяни Радянського Союзу. Одним з них був уродженець с. Велика Виска Маловисківського району нашої області Михайло Каблука (з 1950 року – житель Кіровограда), якого 15-літнім хлопцем фашисти насильно вивезли до Німеччини, в місто Ессен. Його, як і сотні інших в’язнів, з табору ганяли на каторжні роботи на один з металургійних заводіів відомого німецького капіталіста Круппа. Кілька разів юний Михайло і його товариші тікали з неволі, але щоразу їх ловили і повертали назад... Лише в березні 1945 року їх і тисячі інших остарбайтерів визволили американці. Далі була служба в Радянській Армії там же, в Німеччині аж до 1950 року в 68-у окремому батальйоні. Аж через довгих майже десять років він нарешті переступив поріг рідної хати. Згодом, ставши журналістом, Михайло Каблука написав спогади про страшний час перебування в концтаборі, на каторжних роботах, уривок з яких ми й публікуємо.

“Лише кілька місяців попрацював я в бригаді різноробочих під орудою горезвісного фюрерчика Густава. Хоч і нелегко доводилося нам, та ми все-таки були в чималому гурті, звикли, призвичаїлися один до одного, здружилися, підтримували, виручали один одного, як могли. Одне слово, гуртом легше було долати труднощі невільницького життя.

Та одного похмурого зимового дня мене несподівано з цього гурту разом з кількома іншими хлопцями перевели в цех, призначивши нас на різні ділянки. Мені доручили на перший погляд нескладну, а насправді, як виявилося, важку й дуже відповідальну роботу. Потрібно було щодня готувати чавунні форми до розливання сталі. Форми ті були різної величини та конфігурації.

Премудрощів справи навчав військовополонений француз, до якого мене приставив майстер. Ми працювали вдвох, забезпечуючи ділянку роботи у своїй зміні. Чотири електропечі кожні чотири години виплавляли по 50 тонн сталі, для розливу належало завчасно підготувати кілька десятків, а то й сотні форм. І це вдвох! Щоправда, напруга була не завжди однаковою. Коли траплялося фарбувати холодні форми, ми працювали більш-менш спокійно, не кваплячись. Але коли партія форм, з яких тільки-но вибили болванки, готувалася для чергової плавки – то було пекло. Стоїш на гарячій формі, у ноги нестерпно пече, а ти поспішно шуруєш щіткою. Чорне мастило аж шкварчить під нею. З нутрощів форми валують клубки смердючого диму, їдучий газ забиває подих, виїдає очі, паморочить голову. Поки виквацяєш форми, то так наковтаєшся газів, що голова гуде, мов дзвін, ледве тримаєшся на ногах. До тями приходиш на дворі, вискочивши на кілька хвилин хапнути свіжого повітря.




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.39383 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua