МЕНЮ










29 листопад 2013 - 14:56

Учитель, майстриня, ведуча…


Мені часто доводиться бувати на врочистих заходах, концертах у клубі при Кіровоградському навчально-виробничому підприємстві Українського товариства сліпих. І завжди одну з провідних ролей там відіграє завжди усміхнена, привітна й не по літах розсудлива Оксана Андрієнко – керівник клубного гуртка дозвілля, в якому вона, зокрема, навчає незрячих людей плести.

Яке плетиво може бути в людей з вадами зору? Та виявилося, що вони не просто в’яжуть, а виплітають частини м’яких іграшок і зшивають їх так, що в результаті виходять симпатичні звірята й інші казкові персонажі. Оксана опанувала це мистецтво в гімназії-інтернаті для незрячих дітей у Харкові, де здобула середню освіту.

– Хоч я народилась у Кіровограді, та близько 17 років навчалася й жила в Харкові. Мені тоді не подобалося, що я в інтернаті, а не вдома, – розповідає моя співрозмовниця. – Проте зараз, коли минув час, я дуже вдячна мамі за те, що влаштувала мене туди. Як і шкільним наставникам, які не лише навчили мене та інших своїх вихованців читати і писати шрифтом Брайля, а й дали всі ті знання, які здобувають інші школярі. До того ж, навчили шити, куховарити, іншим побутовим премудрощам. А вміння плести нам в інтернаті передавали польські черниці, які привезли із собою для цього спеціальні шведські ручні пристрої…

Здобувши середню освіту, Оксана вирішила вчитися далі і вступила на філологічний факультет Харківського державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, де здобувала фах учителя української мови й літератури та німецької мови.

– Вступала так само, як й інші студенти, вчилася добре, – продовжує вона. – На нашому факультеті незрячими були я та ще дівчина зі старшого курсу. Жодних спеціальних підручників у мене не було. Мала диктофон, мої однокурсниці начитували мені домашні завдання, читали тексти й німецькою мовою. Лекції за викладачем записувала рельєфно-крапковим шрифтом Брайля, використовуючи спеціальний грифель. Група й викладачі до цього ставилася цілком нормально. Викладачі навіть на мене орієнтувалися: якщо перестала вже стукати-записувати, значить, потрібно продовжувати говорити. А одногрупники іноді просили повільніше диктувати, бо не встигали записувати. Зараз незрячим студентам узагалі зручно вчитися, бо вони мають комп’ютери з озвученими програмами. А в мої студентські роки це було ще новинкою. Проходила я і практику – в колегіумі. Із десятикласниками, наприклад, проводила диспут за романом Панаса Мирного та Івана Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"…

Однак за фахом учительці попрацювати не довелося – не всі зрячі знаходять собі роботу в школі, а тут – випускниця з вадами зору. Та все ж частково вона реалізує свої професійні набутки як керівник гуртка дозвілля.

– Навчаю членів гуртка не лише в’язати, а й багатьох інших умінь. Ми разом обговорюємо те, що нас цікавить, і вчимося цьому. А для виготовлення м’яких іграшок використовуємо ті ручні пристрої, на яких вчилася плести у школі. Їх я отримала в нагороду за перемогу в гімназійному конкурсі в’язання, дещо докупила сама. Мене зовсім не обтяжує моя робота, адже роблю те, що люблю, перебуваю серед людей, а це дуже важливо. А роль ведучої в концертах, які відбуваються у клубі, вже настільки стала моєю, що вона ніби прилипла до мене, – підсумувала Оксана Андрієнко.

Після розмови з нею в клубі усе думав про те, яким же чином незрячим вдається створювати іграшки, нічим не гірші від фабричних. Бібліотекар клубу при Кіровоградському навчально-виробничому підприємстві Українського товариства сліпих Тетяна Баутіна пояснила, що, по-перше, вони пам’ятають, якими бачили їх у дитинстві, а по-друге, відвідуючи крамниці дитячих іграшок, обмацують їх і запам’ятовують найдрібніші деталі. Майже всю роботу зі створення цих м’яких іграшок члени гуртка, який очолює Оксана, виконують самостійно (навіть пришивають дрібні деталі та зшивають окремі частини виробів), та все ж дещо їм допомагає робити Тетяна Баутіна. “Втративши зір, – розповіла вона, – незрячі люди набувають якогось внутрішнього зору, їхні пам’ять і слух стають надзвичайно розвиненими, а пучки їхніх пальців – настільки чутливими, що здатні розрізняти ледь не кольори!”




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.71842 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua