МЕНЮ










8 листопад 2019 - 19:45

Уранодобувна галузь – валіза без ручки?


Більшість підрозділів державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» з 4 листопада виведені у простій. Це сталося вперше за всю його шістдесятирічну історію (саме у 1959 році було добуто перший кілограм уранового концентрату). Один із 28 уранодобувних центрів світу, найбільший у Європі, єдине в Україні підприємство, що забезпечує видобуток природного урану та виробництво його оксидного концентрату. Дві діючі уранові шахти за своїм енергетичним еквівалентом рівноцінні 60-ти вугільним шахтам. Здавалося б, маючи такі переваги, можна процвітати і не турбуватись про майбутнє. Натомість йдеться буквально про катастрофу галузі.

Так принаймні заявляє голова профспілки атомників Валерій Матов. Ясна річ, ця проблема зріла не один день і не один місяць. Атомна енергетика давно дотує теплову і відновлювану. Експерти підрахували, що вона в результаті отримує на 300 відсотків (!) менше коштів, ніж приватизовані поважними людьми ТЕЦ.

У технологічному ланцюжку атомної енергетики уранодобувна галузь – перманентна жебрачка. Не злічити, скільки за останні кілька десятиліть відбулося страйків гірників трьох шахт, що на Кіровоградщині, – Інгульської, Смолінської та Новокостянтинівської – через значні затримки заробітних плат. Але, крім оплати праці, шахти постійно потребують значних затрат – на гірничі виробітки, прокладання колій, обладнання, гірничодобувну техніку, яку постійно слід модернізувати, якщо дбати про безпеку.

Усі ці роки триває добудова Новокостянтинівської шахти, вихід якої на проєктну потужність дозволив би стовідсотково забезпечити українські АЕС вітчизняною сировиною. Безліч візитів найповажніших делегацій і навіть рішення про введення цільової націнки вартості кіловат-години електроенергії, виробленої АЕС, бажаного результату так і не принесли.

Певним виходом із ситуації вважалось включення Східного гірночо-збагачувального комбінату разом із шахтами у склад НАЕК «Енергоатом» і, відповідно, створення державної вертикальноінтегрованої системи, яка б включала майже усі технологічні ланцюжки – від видобутку урану до виробництва електроенергії. Майже – бо досі ТВЕЛи, які завантажують у реактори атомних станцій, перетворюють на ядерне паливо на підприємствах Російської Федерації (РФ). Можливо, саме для вирішення цих завдань Кабмін ще за прем’єрства Юлії Тимошенко створив концерн «Ядерне паливо». Та, на жаль, він навіть частково не виконав цього завдання. Більше того, на думку голови профспілки СхідГЗК Бориса Філіпова, у концерні навіть не спромоглися на створення і прийняття державної програми розвитку ядерно-паливної галузі. Попередня така програма закінчила свою дію ще у 2013 році. Розроблена була тільки короткострокова концепція. Тим часом ДП «СхідГЗК» щороку перераховує близько 17 мільйонів гривень на утримання працівників концерну, які отримують чималі, до 200 тисяч гривень, зарплати.

Близько десяти років тому у Смоліному (Маловисківський район, поряд дві потужні шахти) планували звести завод з виробництва ядерного палива. Оптимізм з цього приводу тоді буквально зашкалював. Місцеве начальство зрозуміти можна: до цього шматка пирога було кілька охочих. Крім Смоліного, хотіли запопасти його Дніпродзержинськ (нині – Кам’янське), Жовті Води, Славутич. Бо саме лиш будівництво – це робочі місця, заpплати, відрахування до бюджету, поліпшення показників. Перевагу віддали Кіровоградщині, бо мала серйозний ресурс – Новокостянтинівську шахту з видобутку урану, що поряд з майбутнім заводом. Спеціалісти оцінили: запаси регіону складають 230 тисяч тонн урану. Це був проєкт спільний з РФ, Тодішній прем’єр-міністр Микола Азаров разом із представницею відповідного російського відомства навіть вбили символічні кілочки. Але на тому справа й закінчилась. Поки роздували ту мильну бульбашку, виявилось, що реальних грошей на будівництво заводу немає, їх треба брати в кредит. Не встигли вирішити де, як і під які відсотки, настав 2014 рік, і вже ні про яке здійснення спільних з РФ проєктів не могло бути й мови.

Отож, ця слабка ланка у технологічному ланцюжку мала б тим більше підштовхнути уряд країни до зміцнення важливої енергетичної галузі. Врешті-решт, після проведення величезної роботи у березні з’явився відповідний наказ тодішнього Міненерговугілля, а у першій декаді липня – розпорядження Кабінету Міністрів. Але наступна реорганізація міністерства, що стало зватися енергетики та захисту довкілля, зміна керівництва вочевидь не сприяли оперативному виконанню наказу попередників. А ситуація якраз і вимагала швидких і рішучих дій. Ще минулого року припинила дію угода між НАЕК «Енергоатом» і ДП «СхідГЗК», згідно з якою ціни на закупівлю уранового концентрату узгоджувались Міністерством енергетики та вугільної промисловості та містили інвестиційну складову, необхідну для розвитку стратегічно важливої для України галузі. Тим часом НКРЕКП, начебто керуючись інтересами споживачів, на третину знизив ціну на кілограм уранового концентрату. Тепер вона становить 75 доларів США і, як зазначив у своєму листі до нинішнього міністра Олексія Оржеля Борис Філіпов, не покриває навіть вартості виробництва і до кінця року принесе 600 мільйонів гривень збитків.

Підприємство та шахти поступово змушені були зменшувати видобуток і виробництво, сподіваючись на згаданий наказ та адекватну реакцію уряду, поки не дійшли до критичної межі.

Уже з кінця вересня на підприємстві забили тривогу. Листи до народних депутатів, звернення до уряду, президента, органів місцевого самоврядування, зокрема Кіровоградської обласної ради, пікетування міністерства з вимогою термінової конструктивної зустрічі з міністром поки що привела лише до обіцянки Олексія Оржеля зустрітися і обговорити ситуацію. Попредньо домовлена зустріч на 29 жовтня не відбулася, нині йдеться про іншу дату. Багато хто висловлює припущення, що новий міністр не зацікавлений ні у такій зустрічі, ні у сприянні вітчизняній уранодобувній галузі. Мовляв, дешевше закуповувати таку сировину за кордоном. Тим більше, Олексій Оржель раніше очолював Українську асоціацію відновлюваної енергетики, яка загалом й існує за рахунок відрахувань від прибутків АЕС.

Тим часом, ДП «Схід ГЗК» та його шахти – містоутворюючі підприємства для Жовтих Вод у Дніпровській області, Малої Виски та Смоліного на Кіровоградщині. Йдеться про більше семи тисяч працівників, які можуть залишитися без заробітку і фактично з мінімальною можливістю знайти інше оплачуване робоче місце.

Голова профспілки шахти «Інгульська», що у Кропивницькому, Михайло Мельник наголошує: крім втрати заробітку, суттєвого зменшення відрахувань до бюджетів, припинення видобутку урану загрожує ще й немалими екологічними бідами, адже припиниться відкачування води, і вона затопить не лише шахтне обладнання, а й людські садиби, які знаходяться неподалік.

Нарешті вже після зупинки більшості підрозділів комбінату зустріч з міністром відбулася. У ній взяли участь керівництво комбінату, представники профспілки, четверо народних депутатів – Дмитро Чорний, Юрій Кузбит, Андрій Ніколаєнко, Михайло Волинець та директор концерну «Ядерне паливо» Сергій Дробот. Розмова була некоротка, але, на думку Бориса Філіпова, конструктивна. Основне прохання гірників – вивести їх зі складу концерну і виконати розпорядження попереднього Кабміну про входження підприємства до НАЕК «Енергноатом». Це життєво необхідно, бо у ДП уже на сьогодні напрацьовано близько двох мільярдів боргу перед НАЕК, і щоб хоч якось рухатись далі, важливо, аби ця сума стала внутрішнім боргом. Звісно, поступово її доведеться повертати, і це буде нелегко, однак це все-таки певний вихід із ситуації, надія на те, що хоча б із 1 січня 2020 року ДП «СхідГЗК» разом зі своїми шахтами почне працювати.

Світлана ОРЕЛ



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.38878 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua