МЕНЮ










2 квiтень 2005 - 16:49

ВІД БЕРЕЗНЯ ДО БЕРЕЗНЯ ЖИТИ В УКРАЇНІ ВЕСЕЛО


Ось на носі сучасний вид подібної доповіді — перші сто днів діяльності нової влади. Наскільки помітні зміни сталися в нашому домі порівняно з учорашнім днем, певно, прозвучить під кінець квітня. Але, якщо відверто, то навряд чи за такий короткий термін можна чекати на кардинальні зрушення. Правда, спекуляції навколо дієздатності теперішніх державних верхів обов'язково будуть роздмухані. Найпринциповішими борцями, як завжди, виявляться полум'яні правильні комуністи. Не мовчатимуть відчахнуті від владного стовбура прем'єри, міністри, голови ОДА тощо. Пан Папієв, наприклад, уже стартував. Свою ложку дьогтю припасли Леонід Макарович з Леонідом Даниловичем. Але це в тому випадку, коли у них вистачить мила на відмивання вихлюпнутого на них самих.

Щоб не впадати у дріб'язковість, краще порівняємо довше міжчасся, скажімо, половину періоду української незалежності.

Таким чином кинемо уважний погляд на віддалений березень 1997. Тим більше, що через рік грядуть парламентські вибори 1998 року і створиться певна ситуативна подібність із днем сьогоднішнім.

Спочатку розставимо віхи: президентом є Леонід Кучма, головою ВР — Олександр Мороз, а прем'єр-міністром — Павло Лазаренко, над котрим уже почали згущатися хмари.

У Верховній Раді йдуть затяті дебати навколо незатвердженого бюджету. Впоперек магістрального шляху до капіталізму лягають записні правдошукачі-комуністи. Працювати нормально "заважає" спікер-соціаліст Олександр Мороз, котрий увійшов у політальянс із прем'єром Лазаренком, врятувавши його від заслуженої відставки. Бо хто ж винен, що Україна в безладді? Саме Кабінет Міністрів не хоче нести "політичної відповідальності за економічну ситуацію в державі", не виплачуючи регулярно заробітної плати трудящим. Не вирішуються питання соціального захисту малоімущих верств населення. Звужуються пільги тим, хто має на них право. І це всупереч президентським указам і деклараціям.

Леонід Данилович подумує про розпуск парламенту навіть без огляду на критично близьку дату нових виборів. І, щоб набратися снаги перед вирішальним штурмом свого "рейхстагу", цього бастіону "деструктивних сил", відправляється в короткочасну відпустку.

Тим часом ряд депутатів (Тарас Стецьків, Сергій Соболєв) вимагають прибуття Кучми на барикади, щоб, хай і пізніше, але все-таки "дати оцінку шабашу комуністів" (маються на увазі заплановані на 18 березня акції протесту). "Ряд фракцій правого крила і центру ВР — інформує патрона представник президента Роман Безсмертний — вважають недоцільним у стратегічному плані виступати перед депутатами раніше 21 березня". Як не дивно, досить незговірливий Кучма погодився і не помилився. Як бачимо, він також не був обділений стратегічним мисленням, бо за три протестні дні прояснилося, що Всеукраїнська акція виявилася швидше декоративною, ніж натуральною.

Ось такий фрагментарний портрет березня-1997 у внутрішньодержавному аспекті. А яким було тоді, так би мовити, геополітичне обличчя Києва?

Розгортаючи ретроспективу, бачимо, що у нашому суспільстві зріють уявлення про світ навколо і роль НАТО в ньому. Ця глобальна оборонна структура виявила в пострадянський час зацікавленість у розширенні. Україна, друга за територією і п'ята за чисельністю у Європі, стала ключовим фактором нової архітектури європейської стабільності. Однак негативна позиція Росії щодо руху альянсу на схід, озвучена тодішнім прем'єр-міністром Віктором Чорномирдіним на Ліссабонському самміті ОБСЄ, поклала масивний шлагбаум перед українськими надіями.

Леонід Кравчук у березні 1997 року констатував: "Я вважаю, що 1997 рік для України стане великим випробуванням у стосунках із Росією". Лис Микита українського політикуму припускав, що існують попередні домовленості між Росією та деякими західними країнами. Бо чим ще можна пояснити замовчування територіальних питань? Давали себе знати Севастополь і ЧФ.

Порівнюючи березень 2005 року з березнем 1997, помічаємо такий феномен: поміняймо прізвища дійових осіб восьмирічної давності на сьогоднішніх виконавців і подивимось, чи дуже змінилися титульні засади повсякденного життя? Все є так, як було тоді.

Ось це явище, певно, й за-служило назву кучмізму. Швидше б його здихатися.

Леонід БАГАЦЬКИЙ



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.34018 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua