МЕНЮ










7 лютий 2020 - 10:27

Віддав життя за другу Батьківщину


Минає п’ять років, як десятого лютого 2015 року старший солдат 17-го окремого мотопіхотного батальйону (57-ма окрема мотопіхотна бригада) Ігіт Гаспарян загинув у бою з російською диверсійно-розвідувальною групою під містом Горлівкою Донецької області. Опорний пункт, де він знаходився, оточили з трьох боків. Нашому землякові запропонували здатися, але він відмовився й почав відстрілюватися і під час бою зазнав смертельного поранення. Поховали його в селі Червонопіллі Бобринецького району.

Народився Ігіт Сагателович Гаспарян 8 березня 1986 року у вірменському селі Нор Аманос Астаранського району. Згодом його родина переїхала в Україну, 1994 року він пішов у перший клас Червонопільської дев’ятирічки. Після неї вступив до Бобринецького сільськогосподарського технікуму, де протягом 2003–2007 років навчався на агронома. Проходив строкову віськову службу спочатку в навчальному центрі «Десна», а згодом у Військово-Морських силах України. Після служби повернувся до цивільного життя. У 28 років йому довелося знову надіти військову форму: отримавши повістку про мобілізацію, він став одним з бійців 17-го батальйону територіальної оборони «Кіровоград», який у подальшому став 17-м окремим мотопіхотним батальйоном.

– Коли в Україну увірвалася біда, він одним з перших став на її захист. Я навіть ставив його за приклад молодим хлопцям, які вагалися й думали, що Україну має захищати хтось інший, – розповів Бобринецько-Устинівсько-Компаніївський військовий комісар Микола Капітоненко.

– Брат був поранений у ногу, приїздив додому. Йому сказали – можеш лежати в лікарні. У Вінницю відправляли. А він – ні, я піду, в мене там хлопці, друзі, як вони там без мене, – повідомив брат Ігіта Гаспаряна Карен.

Ігіт мав багато друзів, мав і військових товаришів. Один з них, Дмитро з тодішнього Кіровограда, поділився своїм сумом після загибелі побратима в соціальній інтернет-мережі: «Вчера у нас в батальоне произошла очень большая потеря, в бою под Горловкой погиб Игит (Игорь) Гаспарян. С города Бобринец. В бате между своими мы называли его “Армани”. Армянин по национальности и настоящий патриот Украины. Вечная память герою».

– Він був гарний, смаглявий, середнього зросту, привітний і дуже дружелюбний, – повідала про загиблого Світлана Пальчинська, яка вчилася разом з Ігітом у Бобринецькому сільськогосподарському технікумі ім. В. Порика. – Упевнений у собі, впертий, завжди був лідером. У компанії був веселим, любив жартувати, сміятися. Пам’ятаю, ми відзначали мій день народження з подружками, він був один хлопець серед дівчат, але прекрасно влився в нашу компанію: піклувався, жартував, уважно слухав наші дівчачі розмови, щось радив. Мав дуже гарний голос, брав участь у конкурсах студентської самодіяльності, грав у футбол за Червонопілля і наш технікум, мірявся силою в армреслінгу. Своєю непосидючістю заряджав нас…

– З Ігітом ми познайомилися в Бобринецькому центрі дозвілля молоді, він був активним учасником самодіяльності, а я водила туди на заняття молодшого брата. Ми спілкувалися, а згодом його батьки засватали мене, – поділилася спогадами дружина Тамара. – Через три місяці ми вже були разом. Ігіт дуже любив свою маму і завжди розповідав їй найтаємніше. Вона підтримала його в рішенні одружитися. Від такого міцного кохання у нас народилося двоє доньок, яких батько дуже любив. Мріяв про сина Спартака… Ігіт був дуже уважним і хорошим чоловіком. Одного разу, напередодні Восьмого березня, він запитав, що мені подарувати. Я, не вагаючись, відповіла, що не треба дарувати нічого, найбільша цінність – це любов і щирість наших почуттів.

– Коли прийшла біда в нашу країну, Ігіт пішов у військкомат після вручення йому повістки, – розповіла його матір. – Його взяли, бо мав військову спеціальність. Весь час моє серце було неспокійним… І от лихо…. У нього залишилися двоє маленьких доньок і дружина. Він не встиг пожити…

Указом Президента України № 473/2015 від 13 серпня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Ігіта Гаспаряна нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). А 2016 року в тодішньому Кіровограді було перейменовано на його честь вулицю Воровського. На одному з її будинків, а також на школі й технікумі, де навчався полеглий, встановлено на його честь пам’ятні дошки. У селі Червонопіллі щороку відбувається традиційний футбольний турнір пам’яті Ігіта Гаспаряна.

Як розповіла його дружина Тамара, десятого лютого до Червонопілля з’їдуться бойові побратими її чоловіка, які разом з його рідними й друзями віддадуть шану полеглому за волю й незалежність України Ігітові Гаспаряну.

Підготував до друку Юрій ЛІСНИЧЕНКО



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.39421 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua