МЕНЮ










22 серпень 2014 - 16:56

Відпрацював зміну і пішов захищати Вітчизну


Десятки працівників уранових шахт ДП "СхідГЗК", які розташовані у Кіровоградській області, не могли й подумати, що цього року професійне свято (відзначається в останню неділю серпня) їм доведеться провести на фронті. На день написання цього матеріалу до Збройних Сил України було мобілізовано більше 40 гірників зІ "СхідГЗК". Декому вже довелося взяти участь у бойових діях. У тому числі – 23-річному електрогазозварнику дільниці № 6 Інгульської шахти Олександру Костюніну, представникові місцевої шахтарської династії (тут працюють його батьки, дядько, трудилися дідусь і бабуся).

Недавно Олександр приїхав у Кіровоград – після важких боїв під Донецьком йому дали коротку відпустку. Звичайно ж, він завітав і на місце своєї роботи. Прийшов у військовій формі, з жовто-блакитною стрічкою на грудях. Там, на шахті, й відбулася моя з Олександром Костюніним розмова.

Молодий чоловік розповів, що мобілізували його з огляду на військову спеціальність (механіка-водія танка), здобуту ним раніше на строковій службі. "Відпрацював третю зміну, потім – додому, узяв там найнеобхідніші речі, і – у військкомат", – так згадується Олександру день його мобілізації. Перших три місяці Костюнін служив у танковій бригаді на Дніпропетровщині, потім бійців направили під Авдіївку Донецької області. Каже, що спочатку комбат жалів молодих, не посилав їх у бій, та настав і їхній час.

Розповідаючи про це, Олександр не приховував, що в бій іти – дуже страшно, "Та згодом страх проходить, – продовжив Костюнін, – потрібно весь час маневрувати, оскільки у сепаратистів дуже добре озброєння – бронебійні патрони, важка артилерія, "Гради", і всі ці сили – добре скоординовані, з використанням даних розвідки, в тому числі російських безпілотників…"

За словами Олександра, проти української армії воює багато жителів Донеччини. "Самі ж місцеві мешканці казали нам: "Проти вас воюють наші пацани", – згадує Костюнін. – Шахти, інші підприємства не працюють, повсюди – безробіття і бідність, а тут дають зброю і платять гроші. Причому платять більше, ніж нам, українським воякам. Так, механік-водій танка в українській армії на війні отримує аж…2700 гривень на місяць. Такі у нас "бойові". Добре, що на шахті за нами зберігаються робочі місця і зарплати, що колектив допоміг з амуніцією та аптечкою, бо інші й цього не мають. Мій друг, який до мобілізації працював на кар’єрі в Запорізькій області, не може розраховувати на підтримку роботодавців. А якщо людина перед мобілізацією не мала офіційної роботи, тоді що? Тоді їй видають "казенне" спорядження. Мені теж спочатку видали ремінь з серпом і молотом на блясі та бронежилет. Я той "бронік" випробував – він не витримав пострілу з автомата. А "бронік", яким мене спорядила шахта, витримав. З одягом і взуттям – теж біда. Добре, що товариш "підігнав" пристойні берці, бо казенні швидко зносилися. Помитися – ніде, сплять наші воїни у бойовій техніці. Є проблеми з харчами. Добре, що виручають місцеві мешканці, більшість яких – все ж за Україну. А преса на фронт не доходить…"

Розповів Олександр і про випадки, коли бійцям віддавалися незрозумілі їм команди. "Бувало, аби дотиснути ворога на стратегічному напрямку, нам не вистачало кількох хвилин, бо надходила команда… відійти, – сказав він. – Тому-то до терористів і не припиняється потік зброї та спорядження. А коли тривало перемир’я, терористи з допомогою заводів залізобетонних конструкцій збудували собі такі бункери і блок-пости, що навіть з гармат їх важко зруйнувати.

На війні багато жахів, крові, страху і героїзму. І наші потроху звільняють Схід від терористів. Жителі визволених місць із власної ініціативи масово показують нашим військовим документи. Наші дивуються: "Навіщо вони нам?" А ті кажуть, що сепаратистська влада вимагала так поводитися, інакше – арешт. А по тих, хто були одягнені у чорні футболки, терористи одразу стріляли, бо, мовляв, це – вбрання "Правого сектору".

Після бою багатьом солдатам стає ще важче, ніж у бою, – такі наслідки пережитого стресу. Мені довелось якось вивозити поранених з поля бою – стільки крові і болю побачив! Стрес знімали народними засобами, але не більше 50 грамів на чоловіка, бо в будь-який момент може початися артобстріл. Тоді доводиться ховатися або в окопах, або під танками…"

Олександру складно зрозуміти тих, хто відмовляється йти на війну через те, що, наприклад, "не дозволяє дружина". На його переконання, боронити рідну країну повинен кожен її громадянин, який на це здатен фізично. "Їх треба зупинити, – каже про терористів Костюнін, – бо вони підуть далі. А з нагоди Дня шахтаря вітаю своїх колег з Інгульської шахти і бажаю їм миру, щастя і здоров’я. Насамперед – миру".

Сергій ПОЛУЛЯХ




25 серпень 2014 - 17:19
QWE (вст)

AFWEF

Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.4026 сек. / запитів: 8 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua