МЕНЮ










23 грудень 2016 - 11:42

Він дуже поспішав жити


Вісімнадцятого грудня 2016 року пішов з життя Віктор Петраков – громадський діяч, дослідник, історик, краєзнавець, публіцист, колекціонер, меценат...
Народився Віктор Васильович 17 грудня 1947 року в місті Василькові Київської області. Закінчив Кіровоградський та Полтавській державні педагогічні інститути. Працював у Кіровограді та Світловодську, потім його запросили до Москви, де він працював у ЦК ВЛКСМ – у секторі «Олімпіада-80», був відповідальним за розвиток дитячого спорту у відділі спортивної та оборонно-масової роботи, членом президій федерацій парусного спорту і шахів СРСР. Перебував у Лаосі радником з розвитку молодіжного руху, підприємництва і туризму, пройшов підготовку в Центрі менеджменту та інновацій Інституту молоді.
Протягом 1996 – 2012 років працював у системі Національної служби збереження культурних цінностей (від заступника керівника до очільника Росохоронкультури). Велику увагу приділяв розшуку і поверненню творів мистецтва, які було викрадено із музейних і приватних колекцій, бібліотек, архівів, а також тих, які незаконно привласнили.
Діяльність Віктора Васильовича сприяла поверненню в Україну фрагментів фресок Михайлівського Золотоверхого собору, унікальних ікон, нагород та інших експонатів. За сприяння Віктора Петракова 2007 року було здійснено оформлення та перевезення через державний кордон колекції творів видатного земляка, народного художника СРСР Петра Оссовського для створення відділу обласного художнього музею – картинної галереї Петра Оссовського «Світ і Вітчизна», яку було відкрито 18 травня 2007 року.
У 2004 році вийшла книга Віктора Петракова «Маленький Париж. Єлисаветград у старій листівці» (2005 року за дане видання він став лауреатом обласної краєзнавчої премії ім. В. Ястребова). У 2010 році – книга «Лев Мацієвич. Пам’ятна книжка. Біографія. Документи. Публікації», присвячена видатному інженерові та авіаторові.
Віктор Петраков є ініціатором та автором ідеї видання альбому знаного художника-земляка Володимира Федорова «Кіровоградщина в творах Володимира Федорова» (за його активної участі спільно зі співробітниками обласного художнього музею альбом було підготовлено до друку). Автором багатьох статей, публікацій і монографій про наш край. Він випустив серію листівок про відомих особистостей Степової Еллади, серед яких – Олександр Осмьоркін, Петро Оссовський, Арсеній Тарковський, Олександр Ільїн, Лев Мацієвич та багато інших.
Віктор Васильович опікувався Анастасією Шкодою – талановитою дівчиною, якій довелося зазнати чимало випробувань. Ще до 20-річчя молодої мисткині та активної учасниці танцювальних конкурсів він підготував та презентував друковані привітальні листівки, передав Анастасії спеціальні інвалідні візки (і для покращення життєдіяльності, і для танців на візках). У вересні 2013 року презентував та передав книгу Володимира Мельниченка «Тарас Шевченко «Друзі мої єдині» до 200-річчя з дня народження Т. Шевченка нащадкові Великого Кобзаря Анастасії Шкоді (про яку і згадано в цьому виданні).
Звідусіль Віктор Васильович привозив особисто чи передавав через дружину, друзів і знайомих до музеїв, бібліотек, архівів, навчальних закладів (переважно саме нашого міста) цікаві матеріали, альбоми, книги, листівки, медалі та інші предмети. У постійній експозиції нашого обласного художнього музею представлено предмети, які він передав до його фондового зібрання (лише в основному фонді – декілька сотень експонатів від Віктора Васильовича).
У свої приїзди на Кіровоградщину він встигав усюди – на презентації, творчі зустрічі, урочистості. Давав інтерв’ю на радіо, телебаченні, для газет, спілкувався з представниками влади, краєзнавцями, митцями, відвідувачами музею. Знаходив час на всіх. Не випадково відомий скульптор-медальєр член Національної спілки художників України В’ячеслав Попов ще до 55-річчя Віктора Петракова створив чудову пам’ятну медаль «Всегда в движении», що влучно відображає все його життя.
Віктор Васильович не афішував проблем зі здоров'ям, ніколи не скаржився на них, хоча декілька років тому переніс важку операцію на серці, страждав на діабет. Та навіть близьким людям не дозволяв розмов про його хвороби. Він мав мільйон ідей і планів, шалену енергетику і харизму, намагався бути корисним для всіх, хто до нього звертався по допомогу чи пораду, навіть допомагав інкогніто, коли дізнавався, що допомога потрібна.
Віктор Васильович любив життя, цінував людей, найдорожчим його скарбом була родина. Про дружину, Ніну Миколаївну, казав: «Вона – моя соратниця, витримувати і підтримувати мій темпоритм – надзвичайно складно, їй (Ніні Миколаївні) за життя треба пам'ятник поставити». Пишався дітьми Романом та Наталею, а особливо – онукою Асею.
Коли зателефонував Олександр Динич (рідний брат дружини Віктора Васильовича) і повідомив, що 18 грудня о 21-й годині серце Віктора Васильовича зупинилося, то відтоді весь час не полишає думка, що найважливішого за життя, можливо, й не встигли сказати, укотре потрібно було подякувати, підтримати...
Щирі співчуття рідним, близьким і друзям Віктора Петракова. Колектив обласного художнього музею розділяє з ними біль утрати. Світла пам'ять...
Тетяна ТКАЧЕНКО,
директор обласного художнього музею



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 1.11815 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua