МЕНЮ










17 травень 2019 - 09:03

Він мав у серці те, що не вмирає


Душа талановитої, мудрої, натхненної людини відлетіла за вирій. Зупинилося невгамовне, палке, щире серце Станіслава Миколайовича Янчукова. Людини, яка на дух не переносила лестощі, брехню, моральну та душевну убогість. Людини, яка найбільшим скарбом вважала розум, чесність та порядність, здатність любити. Любити людей, Батьківщину, справу, якою займаєшся...

Більш ніж п’ятдесят років для багатьох літераторів та краєзнавців Кіровоградщини він був учителем, порадником і справжнім другом. Пощастило і мені.

Ми познайомилися в 2012 році у Центрально-Українському видавництві, де Станіслав Миколайович працював головним редактором. Я принесла рукопис своєї першої книжки оповідань, побоюючись його різких та критичних зауважень. Але все вийшло навпаки. Він досить делікатно «пройшовся» по тексту, знайшовши в ньому зерно справжньої літератури і порадив писати далі, запропонувавши свою допомогу на початку літературного шляху. Моїй радості та здивуванню не було меж, адже раніше мені якось довелося почути, що Станіслав Миколайович – людина специфічна, а в літературному сенсі навіть прискіплива. Тепер, після семи років співпраці, результатом якої стали три збірки моїх оповідань, виданих під його редагуванням у нас в Кропивницькому та в Києві і Львові, а також – перемоги на літературних конкурсах та відкриті двері у Національну спілку письменників України я цілком заперечую визначення «прискіпливий», а стверджую – принциповий, відвертий, скрупульозний, високопрофесійний, тактовний, творчий, розуміє гумор, має енциклопедичні знання, чесний, відвертий, щирий – і це не весь перелік його чеснот.

Людина витонченого літературного смаку, справжній інтелігент та інтелектуал, непримиримий до фальші та всього поверхневого, несправжнього, він з великою повагою ставився до слова, фахово розуміючи та душею відчуваючи його велич і силу. Цьому вчив і мене.

Дякую вам за все, шановний метре!

Мозком розумію, якою великою і непоправною є ця втрата, але серце не може змиритися з тим, що ви вже не ходите по цій землі, не радієте весні і сонцю. Але чи може людина втручатися в Божий промисел? Втручатися може…

Станіслав Миколайович не раз кидав виклик смерті і здобував перемогу. За його життя боролися лікарі, його підтримували друзі та донька, але завжди виходить так, як хоче Бог.

Я знаю, що людина живе до тих пір, поки її пам’ятають. Тож, ви, шановний Станіславе Миколайовичу, будете жити довго, тому що вас неможливо забути. А ще тому, що «мали в серці те, що не вмирає»!

Елеонора БЕЛЬСЬКА, письменниця



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.41544 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua