МЕНЮ










1 листопад 2019 - 11:57

«В історії світу немає жодного ідеального народу»


Зустріч із Ігорем Щупаком, кандидатом історичних наук директором Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума», директором музею «Пам’ять єврейського народу та Голокосту в Україні» носила дещо контраверсійний характер. Адже так буває завжди, коли йдеться про національне трактування історії. У кожного народу воно різне. А в умовах шаленої інтеграції, що пов’язана із технологічним прогресом, важко уникнути безлічі конфліктогенних ситуацій. Тож тема виступу пана Ігоря «Маркування простору в контексті національної пам’яті» не могла не викликати жвавого інтересу.

Кожна нація має свої міфи, діють стереотипи власного і стороннього сприйняття. Без міфів немає національної історії. Але міфи дуже різні. Конструктивні – ті, що об’єднують людей, дають надію, відчуття спадкоємності, взаємопідтримки, але часто трапляються і руйнівні, які позбавляють впевненості, віри у себе. Часом міфи й стереотипи бувають парадоксальні. Наприклад, про те, що євреї очолюють світовий капітал і водночас, що саме вони – головні організатори революцій. Про українців теж побутує доволі міфів, здебільшого далеких від реальності.

Музей «Пам’ять єврейського народу та Голокосту в Україні» та інститут вивчення Голокосту «Ткума», що знаходяться в Дніпрі, функціонують уже 20 років. Вони якраз належать до інституцій–руйнівників деструктивних міфів, які шкодять добрим стосункам між націями, нагнітають відчуженість, підозри і взаємну недовіру. Багато хто вважає, що організаторами Голодомору в Україні були євреї. Та варто придивитися ближче, і ми побачимо, що і серед організаторів, і серед жертв траплялися люди різних національностей. Звісно, серед жертв переважна більшість українців. Але дід пана Ігоря, за його словами, Ісаак Щупак загинув у ті роки від гололду, його тітка маленькою дівчинкою пережила ту трагедію, до глибокої старості зберігши жахаючі спогади.

Нації, яким довелося пережити таке, часом зациклюються на тих трагічних подіях, наголошують на тому, що вони народи-жертви. У майбутнє це несе негатив, хибне уявлення про націю. Звісно, це не значить, що про трагічні сторінки слід забути чи замовчувати їх. У жодному разі! Але про них слід говорити у контексті, водночас розповідаючи про опір, який обов’язково був. Такі факти слід знаходити, підносити й пропагувати, щоб образ народу-жертви не відбирав добротворчу енергію майбутнього.

Коли ми говоримо про колаборацію, варто звернутися до статистики, і ми легко побачимо, що колаборантів було, як правило, незрівнянно більше серед тих, хто найголосніше про це говорить. До речі, саме у музеї, очолюваному паном Ігорем, вперше в Україні були створені експозиції про трагедії кримсько-татарського та ромського народів. Саме історик Щупак був консультантом відомого фільму Ахтема Сеітаблаєва «Чужа молитва»,

Досі не зжитий міф про те, що українські націоналісти погромники і повсякчас зраджували євреїв. А у згаданому музеї демонструються документи про те, що провідник Нікопольського ОУН Федір Вовк врятував від знищення єврейську родину, він належить до тих, кого у Ізраїлі називають праведниками світу. В УПА, як відомо, діяли цілі загони євреїв.

Чому німецькі історики готові розвінчувати нацизм, говорити про Голокост, а визнавати Голодомор геноцидом не хочуть? Це питання якраз цими днями порушувалося у німецькому парламенті. Бо досі діє потужний вплив Росії, підсилений старими стереотипами про провину перед російським народом, який асоціюється із СРСР. Багато хто там вважає, що визнання Голодомору геноцидом означатиме політизацію питання. Ігор Щупак, який є членом німецько-української комісії істориків, переконаний, що політизація – це саме відмова від такого визнання.

Сьогодні у світі протистоять один одному дві тенденції: відхід від моноетнічного погляду на історію і відхід від нього. Саме сучасна Росія педалює і просуває у світі моноетнічний погляд на історію, зокрема Другу світову війну, у якій нібито перемогли виключно росіяни. І багато хто у світі ловиться у тенета такої пропаганди. Зокрема, Ігор Щупак розповів про подібний музей, який кілька років тому відкрився … у Ізраїлі.

До речі, він навів вражаючі цифри: виявляється, під час Другої світової загинули шість мільйонів євреїв, і весь світ справедливо вважає, що здійснено Голокост щодо цього народу. Але у той же час загинули шість з половиною мільйонів німців! І ця нація вчасно зрозуміла, що її найбільший ворог – не інші народи, а Гітлер, який розв’язав ту криваву бійню. Дуже хочеться сподіватись, що росіяни таки зрозуміють, що їхній ворог – Путін і створювана ним та його поплічниками імперська ідеологія. У згаданому музеї є й експозиція, присвячена нинішній російсько-українській війні.

На зустрічі прозвучало запитання: чому під час визвольних змагань початку минулого століття і в часи національного відродження 90-х років єврейство у більшості своїй підтримувало проросійські настрої? Ігор Щупак вважає, що відповідь тут проста: єврейство, як і будь-яка національна меншина у недемократичній країні, орієнтується на державну силу, на більшість. Але нині формується таке явище, як українське єврейство. В історії маємо чимало прикладів: якщо євреї орієнтуються на певну національну групу, то за нею – майбутнє.

Світлана ОРЕЛ



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.38862 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua