МЕНЮ










13 травень 2011 - 10:12

В’ЯЧЕСЛАВ ДУДАР: ПРОСТІШЕ ПИСАТИ КНИЖКУ, НЕ ЗНАЮЧИ, ЧИМ ВОНА ЗАКІНЧИТЬСЯ


– І давно балуєшся письменством? – поцікавився тоді я у автора.

– Та ще з дитинства, – відповів він. – Малим писав фантастику…

А недавно В’ячеслав зателефонував мені і повідомив, що брав участь у Всеукраїнському конкурсі молодих письменників "Активація слова", проведеному журналом "Радуга", і його романи "Айсберги" та "День седьмой" увійшли в лонг-лист конкурсу в номінації "До 45 років". Це була нагода зустрітися.

– Вітаю з успіхом. А про що твої "Айсберги"? – запитав я, зацікавившись назвою.

– Головний герой роману Ігор – улюбленець жінок, молодий, гарний. Він знайомиться із заможними пані з метою якщо не одружитися, то розжитися грошима. Мати всіляк підтримує в цьому сина, бо іншої перспективи для нього не бачить. Але на терені спокушання багатійок Ігор не досягає великих успіхів, чергова спроба зривається через випадкову зустріч з колишньою пасією, яка влаштовує в ресторані скандал. Невдовзі Ігор знайомиться із донькою бізнесмена та кандидата в мери міста. Ця дівчина захоплена модерновим живописом і сама малює не зрозумілі для широкого загалу картини. У них вона виражає свою зневагу до чуттєвості і всього, що пов’язане з реальним людським життям. Логіка і розум – ось категорії, які в її розумінні гідні найбільшого поклоніння. Ігор, який сам колись ходив у художню школу і непогано малює, переконує її в тому, що він – "просунутий" художник, а всі картини його нібито вкрали. Він розповідає дівчині про одне зі своїх начебто вкрадених полотен, і та просить написати ще раз таку ж картину й обіцяє її купити. Ігор починає створювати "Айсберги" – картину, що має символізувати перевагу логіки над людськими слабкостями. Та в процесі роботи особистість героя зазнає змін етичного характеру, і картина виходить не такою, як задумувалася. Зображені на ній люди серед холодного крижаного громаддя – живі, плотські створіння. Словом, цією картиною утверджується найвища цінність – людське життя. Дівчина купує цей твір за грубі гроші, вона закохується в автора. Тим часом її рідні дізнаються, що дочка потрапила в тенета шахрая й альфонса. Впливовий батько посилає своїх охоронців до Ігоря "вибивати" гроші, заплачені за "мазню". Головний герой відчуває свою провину і шкодує про те, що займався обманом. І повстає проти своєї матері, яка все ще хоче, щоб він займався шахрайством зі слабкою статтю. Перелом відбувається і в душі його дівчини – їй важко розлучатися з ілюзіями. Незважаючи на всі проблеми, герої все ж знаходять в собі сили і мудрість кохати і й жити далі…

– Як ти все це вигадуєш? Чи поділяєш ти думку Стівена Кінга про те, що автору, починаючи писати книжку, не потрібно знати, чим вона закінчиться? Мовляв, треба лише вигадати персонажів, а потім вони самі діють як незалежні особи.

– Іноді ідеї приходять до мене у сні. А потім весь час думаєш над твором, деякі сюжетні лінії відпадають, народжуються інші… Дійсно, простіше писати, коли не знаєш, чим закінчиш.

– У твоїх творах є особистий життєвий досвід, відчуття, які ти колись пережив у реальних ситуаціях?

– Важко сказати. Мабуть, так. А ще я намагаюся подумки поставити себе в ситуації, в які потрапляють мої герої. Інакше, як описати, наприклад, поведінку людини, в якої викрали дитину?

– А відчувається якийсь дефіцит знань про життя? Ми ж з тобою не знаємо, як живуть мільйонери чи люди, які опинилися на дні. На мою думку, щоб створити гарний художній твір, потрібно якомога більше деталей, подробиць, у тому числі й побутових.

– Якщо чогось не знаю, розпитую в тих, хто на цьому розуміється. Інформацію черпаю і з телебачення, й з Інтернету. І вмикаю фантазію.

– У твоєму оповіданні "РЫБА" містяться цікаві деталі про роботу міліціонерів. Знаю, що консультував тебе наш спільний знайомий Віктор, який має немалий досвід роботи в органах внутрішніх справ.

– Так, коли писав "Рыбу", усі дрібниці розпитував у нього. Віктор, до речі, мені часто пропонує теми. Каже, давай напишемо про бандитів, детективи. Я не погоджуюся, відповідаю, що мені це нецікаво, бо хочеться створити щось серйозне. Хоча елементи детективу в моїх творах є.

– Ти намагався зав’язати стосунки із місцевими літераторами?

– Я ходив на засідання обласного літоб’єдання, яке очолює Віктор Погрібний. Я йому приніс почитати свої твори. Він допоміг мені з мовними засобами – підібрати більш вдалі слова. Ольга Полевіна, прочитавши мій "День седьмой", сказала, що володію словом, маю достатній словниковий запас. Але зауважила, що сюжетний гачок, який є на початку, далі розгинається. А кінець роману, сказала вона, не зрозуміла, можливо, через неуважність. (Там наприкінці я трохи "накрутив" філософії.) А потім порадила, щоб я її не слухався і писав, як вважаю за потрібне.

– Славо, цікаво знати, що ти читаєш.

– Раніше – класику, тепер намагаюся читати новинки. Наприклад, мені запам’яталися твори португальського письменника Жозе Сарамаго, південноафриканського Джона Максвела Кутзеє. Журнал "Иностранная литература" читаю.

– Слухай, а чому ти після школи не вступив до гуманітарного вузу? – згадав я про те, що В’ячеслав свого часу закінчив інститут сільгоспмашинобудування.

– Батьки мене запхнули в КІСМ ледь не силою. Мій старший брат там навчався, і вони сподівалися, що він мені допомагатиме…

– І от тепер заробляєш підприємництвом…

– Так, а літературна праця приносить мені поки що лише душевне задоволення. Та сподіваюся, мене таки видадуть і я отримаю за це ще й гроші.

Розпитував Віктор КРУПСЬКИЙ

Оповідання В’ячеслава Дудара "РЫБА"



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.39876 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua