МЕНЮ










23 жовтень 2015 - 12:27

Іван Бульдович: "Застосовую і пряник, і батіг"


В останню неділю жовтня, коли вся країна обиратиме місцеву владу, працівники автомобільного транспорту і дорожнього господарства України відзначатимуть своє професійне свято.

Усіх водіїв, яким би автомобілем вони не кермували – старезним авто чи найсучаснішою машиною, об’єднує те, що всі вони навчалися водінню на відповідних курсах. І всі "гризли граніт" теорії і практики шоферської справи, як діти у школі опановують різноманітні науки.

У Кіровограді водійському мистецтву здавна навчають у багатьох організаціях і навчальних закладах. В одній з них, а саме в Кіровоградській обласній організації ДТСААФ (Добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту), за радянського часу за направленнями з військкомату вчилося багато юнаків, які тепер є поважними чоловіками середнього і старшого віку. Правонаступником товариства 1991 року стало ТСОУ (Товариство сприяння обороні України), у якому, окрім виконання інших статутних завдань, продовжують навчати громадян умінню кермувати авто, мотоциклом, мопедом.

Одним з тих, хто викладає шоферську грамоту автонеофітам, є викладач вищої категорії правил дорожнього руху, основ його безпеки, будови автомобіля Кіровоградської автомобільної школи ТСОУ Іван Бульдович. Він навчає учнів водійським премудрощам із 1974 року. До нього по цю науку приходять уже не лише діти, а й онуки його попередніх курсантів і слухачів. Завітали до класу, в якому працює Іван Миколайович, і кореспонденти "ВГ" та порозпитували у викладача про його минуле й сьогодення в автошколі ТСОУ.

– До строкової служби в армії я навчався в Кіровоградському технікумі механізації сільського господарства, де отримав посвідчення водія вантажних і легкових автомобілів, а також тракториста-машиніста широкого профілю, – згадує Іван Бульдович. – Повернувшись із війська, якось проходив повз нашу обласну організацію ДТСААФ. Дивлюся – стоїть мій однокурсник з технікуму Віктор Кременецький. Привітався з ним, він розповів, що працює там на курсах водіїв. Я ж якраз шукав собі роботу. Тож зайшов у ДТСААФ і дізнався, що на курсах водіїв є вакансія майстра виробничого навчання. Із цього часу й почалася моя діяльність "автомобільного" педагога, яка за більш ніж чотири десятиріччя переривалася лише на два роки, коли після одруження працював водієм на будівництві гідролізно-дріжджового заводу. Попрацювавши там і отримавши квартиру, знову повернувся до автошколи, бо викладати мені дуже подобалося, як подобається й досі…

Слід нагадати читачам, що за радянського часу держава приділяла армії значну увагу і не шкодувала на неї грошей (про своє військо незалежна Україна, на жаль, почала піклуватися лише після російської агресії), тож виділяла кошти ДОСААФ для навчання призовників військово-технічним спеціальностям, зокрема й професії водія.

– Протягом багатьох років вашої роботи в автошколі в ній багато що змінилося…

– Викладач читав курсантам теорію, ми з однокурсником учили, як обслуговувати автомобіль. Майстри ж виробничого навчання з водіння – навчали кермуванню. Згодом ми з товаришем вступили до КІСМу (Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування, тепер – Кіровоградський національний технічний університет) на вечірню форму навчання за спеціальністю "Ремонт і експлуатація автомобілів". Перед закінченням інституту мене перевели на посаду викладача. Коли закінчив виш, то так викладачем і залишився працювати.

З військкомату до нас направляли 17-річних хлопців, ми їх три-чотири місяці навчали на водіїв транспортних засобів категорій "В" (легкові автомобілі), "С" (вантажні автомобілі), а також військовій спеціальності (повітрязаправник, киснезаправник, компресорник станції високого тиску). Для цього довелося опанувати ще декілька професій, які разом зі своїми колегами в місті Гайсині здобував на всесоюзних зборах.

Траплялося, що деякі хлопці не хотіли вчитися, казали, що не мають бажання бути шоферами. Їм відповідали: "Держава наказала, платить за тебе, навіть за послуги ДАІ, тож учися". Тоді наша автошкола жила за армійським зразком: статутні взаємини з курсантами, "встати, струнко", марширування з піснями. Починаючи ж із 1993 року, держава виділяти кошти на підготовку спеціалістів для Збройних сил України припинила, у нас відмінили військову підготовку і запровадили госпрозрахунок. Відтоді до автошколи за власним бажанням приходять люди, які хочуть вивчитися на водіїв вантажних і легкових автомобілів, мотоциклів і мопедів. Колектив автошколи під орудою директора Юрія Костюка та голови обласного комітету ТСОУ Надії Титенок якісно робить свою справу, тому маємо чимало позитивних відгуків щодо нашої роботи.

– І що потрібно для того, аби стати слухачем автошколи? Чи існують якісь вікові обмеження для її учнів?

– Коли людина приносить медичну довідку про те, що вона здатна керувати транспортним засобом, тоді ми її приймаємо на навчання. На мотоциклістів і мопедистів (скутеристів) – з тією умовою, щоб на кінець навчання їй виповнилося 16 років, а на водіїв – 18. Інших вікових обмежень немає. Ще за радянського часу в мене навчався навіть 74-річний дід із села Катеринівки. (Тоді держава потроху виділяла інвалідам автомобілі, однак отримати їх не можна було без посвідчення водія. Тому вони і приходили до автошколи.) Він не лише розповідав нам, як воював, а й навчався найкраще. Я його за це постійно ставив за взірець.

– Яким є теперішній контингент охочих опанувати водійську справу?

– Зараз переважно вчаться молоді люди, серед яких переважають дівчата й жінки. Уже років сім-вісім вони складають більшість у наших групах. Теорії краще навчається слабка стать: дівчата й жінки старанніші, уважніші, хлопці і чоловіки за ними тягнуться. А вже водіння краще опановує сильна стать. Певно, за своєю природою чоловік все ж більше до техніки наближений.

На заняттях застосовую різні педагогічні методи й прийоми, яких працівників курсів навчають в інституті післядипломної педагогічної освіти. Робота з людьми вимагає таких знань. На наших курсах люди навіть знаходять собі супутників життя. У моїй практиці вже двічі молоді люди знайомилися на заняттях, а через місяць-півтора після їх початку (курси тривають 2 місяці 10 днів – від моменту реєстрації групи в ДАІ й до часу здавання там іспитів) зіграли весілля.

Удень переважно приходять учитися молоді мами, увечері – молодь, яка працює або навчається. Намагаюсь проводити заняття, чергуючи навчання з хвилинами відпочинку. Якимось жартом переводжу розмову на щось інше, але хвилин за три-п’ять ми знову повертаємося до предмета. При формуванні групи повідомляю слухачам, що вчитися потрібно по-справжньому, бо якщо хтось думає, що два місяці просто посидить тут, поусміхається – і отримає права, то краще нехай зразу йде зі школи. І дехто йде, інші ж потім часто кажуть, що й не припускали, як в автошколі нелегко вчитися.

– Із власного досвіду знаю, що педагогам нелегко утриматися від порад і повчань поза класом. Вам також притаманна така вчительська прикмета?

– Раніше повчав, але зараз відмовився від цього. Трапляються неуважні й недисципліновані як водії, так і пішоходи, тому й дорожньо-транспортних пригод у нас багато. Ну от, наприклад, виїжджаю на перехрестя, а водій, що повертає з перпендикулярної дороги, увімкнув знак повороту не за 50–100 метрів, а вже разом з поворотом керма. Кричу йому: "Потрібно раніше включати поворот!" А він мене посилає до дідька... Інший приклад: біля кінотеатру "Портал" знаходиться регульований пішохідний перехід, на який люди постійно виходять на червоне світло. У однієї такої молодої пари якось спитав: "А світлофор для кого тут поставлено?" А хлопець мені на те: "Для дальтоніків". Ну що на це відповісти!.. На жаль, переважно мої зауваження ігнорують, дивляться як на дивака. Не кричатиму ж усім, що я – викладач водійських курсів.

– Працюєте з людьми – не із залізом. Тож, певно, доводиться бути гнучким…

– В автошколі необхідно вивчити напам’ять усі назви знаків, бо в них – інформація про те, що знак забороняє, про що попереджає, на що вказує. Та слухачі іноді доводять, що головне, аби вони просто розуміли їхнє значення. "А як у такому випадку ви будете зі мною спілкуватися, з міліцією, з іншими водіями? – питаю. – На пальцях чи на мигах?" Необхідно знати повну назву знака та про що він повідомляє. Спочатку ж мені про що лише не розповідають! Он на стенді – зображення попереджувального знака "Низьколітаючі літаки". Його встановлюють перед ділянкою дороги, яка проходить поблизу аеродрому або над якою літаки чи гвинтокрили пролітають на невеликій висоті. Не побачивши цього знака, водій може злякатися незвичного шуму й через це втратити контроль над автомобілем чи мотоциклом, мопедом. Слухачі ж на початку курсів часто цей знак називають так: літак, що падає; літак, що пікірує; перетин дороги та злітної смуги…

А це заборонний знак "Рух гужових возів (саней) заборонено", який забороняє рух гужових возів (саней), тварин під сідлом або в’юком, а також прогін худоби. На ньому зображено запряжного коня. Зі слів же учнів виходить, що то їде лахмітник або ж те, що якщо хтось із них розбагатіє і купить коня з возом, то може їхати на цей знак, або ж він означає повернення Будулая. Інформаційно-вказівний знак "Пішохідний перехід" застосовується для позначення місць, призначених для переходу пішоходів через проїзну частину. Питаю, як називається знак. І чую відповідь: "Негр на дорозі"… А на питання про назву знака "Перехрещення з другорядною дорогою" дехто каже, що то попереду цвинтар. Тож заняття проходять весело, вислуховую такі відповіді учнів і кажу їм: "Відповідав ти добре, поки що двійка (за п’ятибальною системою), завтра знову питатиму". Наче й посміялися, але наступного дня обов’язково у того ж слухача спитаю про той же знак. І якщо й тоді він не буде готовим до відповіді, то не стати йому водієм. Тобто застосовую на заняттях і пряник, і батіг.

– Якісь "підручні матеріали" використовуєте при навчанні?

– Автомобіль – це транспортний засіб підвищеної небезпеки. Чим швидше він їде, тим менше залишається водієві часу на те, аби прийняти правильне рішення і в потрібному напрямку його скерувати. Правила ж існують для того, щоби кермувальник не потрапляв у критичні ситуації, щоб упорядкувати рух пішоходів, транспортних засобів, а також людей, які ведуть за повід тварин (корову, коня, собаку). Дорога помилок не пробачає, тому й навчаємо майбутніх водіїв бути уважними, завжди пам’ятати, що від їхніх знань, умінь залежить не лише їхнє та їхніх пасажирів здоров’я і життя, а й інших учасників дорожнього руху. Рекомендую їм дивитися передачі на кшталт "Випадкового свідка", де показують дорожні аварії, наводжу міліцейську статистику щодо них, у якій, зокрема, розписано, в які дні, години рідше і частіше стаються аварії.

– Більшими антагоністами, аніж коти й собаки, є, напевно, лише водії й пішоходи. Не здивуюсь, якщо наприкінці курсів ваші учні вже вовком позирають на "безколісних" співгромадян…

– Коли слухачі йдуть на водіння, то кажу їм: "Пам’ятайте, що Ілля Ільф і Євген Петров написали в романі “Золоте теля” так: “Пішоходів треба любити. Пішоходи складають більшу частину людства. Мало того – кращу частину. Пішоходи створили світ”. Повертаються мої учні з водіння – і між нами завжди зав’язується подібна розмова: "Ми пішоходів уже не любимо". – "Чого ж ви їх не любите?" – "А вони самі під колеса лізуть!" – "Так що ж – їх у такому випадку давити треба? Ні, не можна цього робити, бо в Правилах дорожнього руху України написано, що якщо водій бачить перешкоду, а пішохід – це також перешкода, то незалежно від того, порушує той правила чи ні, водій повинен зупинити транспортний засіб перед перешкодою або повільно і безпечно її об’їхати".

– Наприкінці нашої розмови не зайвими для читачів стануть поради від досвідченого викладача автомобільної справи.

– Настають холоди, невдовзі з’являться тумани, дороги стануть слизькими. Раджу в таку погоду без нагальної потреби власникам легковиків не сідати за кермо. Довіримо цю справу досвідченішим керманичам громадського транспорту. Вони краще знають, як безпечно керувати транспортом у несприятливу пору року. От настане весна – тоді можна виїжджати й молодим шоферам. Коли пізньої осені чи взимку в мене питають, де мій автомобіль, відповідаю: "Стоїть у гаражі". Бо, по-перше, мені дешевше приїхати на роботу громадським транспортом, аніж власним. А по-друге, видимість погана, слизько, не ти, так тебе стукнуть. Тож обачність на дорозі ще нікому не зашкодила…

Записав Юрій ЛІСНИЧЕНКО
Фото Олега ШРАМКА




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.40128 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua