МЕНЮ










18 липень 2014 - 11:52

Вернісажі нашого літа


Що не кажіть, а літо – мертвий сезон для театрально-концертних подій. Зате музеї відкриті для відвідувачів. Пальму першості в цьому відношенні треба віддати обласному художньому музею, де періодично відбуваються якісь цікаві культурні події, і виставковий зал стає то музичною, то театральною вітальнею, поети тут презентують свої книжки. Але, зрозуміло, головна функція музею – діяльність виставкова.

І ось три дні поспіль художній музей запрошував кіровоградців й гостей міста на вернісажі. Причому представив три абсолютно різні за змістом і значимістю експозиції. Судіть самі: що може бути спільного між метром живопису Петром Кодьєвим (1889 – 1968), випускником Національної академії образотворчого мистецтва Дмитром Тарасенком і київською школяркою Марією Леонтьєвою? Лише спільне місце проведення виставок і, як я вже зазначала, час літніх вернісажів. Утім, якщо ви мене поправите і нагадаєте про спільний порив людських душ до прекрасного, то це правда. До речі, виставки художника Петра Кодьєва і юного Дмитра Тарасенка розташовані в одному залі. І запевняю вас, відомий іменитий художник аж ніяк не давить своїм авторитетом на молодого живописця, хоч, відверто кажучи, і паралелей тут ніяких проводити не можна. Петро Кодьєв – особистість в українському реалістичному мистецтві. Про це свідчать і його живописні полотна, і його життєвий шлях, сповнений звитяги й труда. З Кіровоградщиною Кодьєва ріднить місце народження – легендарне містечко Новогеоргієвськ тодішньої Херсонської губернії. За його плечима – громадянська війна, відбудова Донбасу, випробовування Великої Вітчизняної, організаторська діяльність зі створення реставраційних майстерень у Києві (прообраз нинішнього Національного науково-дослідного реставраційного центру України) і довга щаслива творча діяльність. За життя Петро Іванович не мав жодної персональної виставки, а посмертних тільки у Кіровограді було п’ять. І в запасниках нашого музею зберігаються десятки його творів: пейзажі, портрети, жанр. Деякі з них час від часу з’являються на тематичних виставках. Наприклад, тематичну експозицію до Дня Перемоги важко собі уявити без таких полотен Кодьєва, як "Сполох" чи "Окупація". Тема Великої Вітчизняної війни не давала спокою Петру Кодьєву. Розповідають, що над полотном "Окупація" він працював кілька десятиліть і завершив його незадовго до смерті у 1968 році. Багато уваги приділяв художник пейзажам і натюрмортам, у чому переконує нинішня виставка.

До честі художнього музею, його співробітники підтримують контакти з нащадками майстрів пензля наших земляків. І це стосується не лише Петра Кодьєва, у нинішньому вернісажі взяли участь донька художника культуролог Олена Петрівна і його зять Юрій Рудь. Ще одна важлива деталь, про яку ми не сказали. Петро Кодьєв стояв біля витоків Національної спілки художників, членами якої, можливо, стануть ті, хто сьогодні отримує честь демонструвати своє мистецтво в залах художнього музею.

Ми вже зазначали, що поряд з картинами метра у тому ж залі демонструє свої роботи, виконані під час навчання в Національній академії мистецтва та архітектури Дмитро Тарасенко, молодий живописець, що знаходиться в постійному пошуку свого шляху на теренах розвитку українського живопису. На цьому наголошувала його педагог по кіровоградській художній школі Ірина Зантарія, котра дала путівку в життя багатьом своїм талановитим вихованцям. Про це говорив і художник Ігор Смичок. Та хіба не про це свідчить участь молодого автора у численних тематичних виставках у Кіровограді, Одесі, Запоріжжі, Києві, Криму, Білорусі… До речі, Ігор Смичок подарував експоненту альбом, присвячений уродженцю Маріуполя Архипу Куїнджі, автору чаклунської "Ночі на Дніпрі". А ще в 2012 році Дмитро Тарасенко був учасником конкурсу виставки імені А. Куїнджі в Маріуполі.

Ну, і нарешті скажемо про ще один вернісаж. У філіалі художнього музею – картинній галереї "Світ і Вітчизна" Петра Оссовського відкрилася виставка "Мій світ" Марії Леонтьєвої. І я вважаю, дуже влучна назва експозиції, що представляє велику амплітуду захоплень київської школярки – тут акварелі, гуаші, малюнки олівцем, холодний батік, виконаний на просто-таки професійному рівні, саморобні іграшки, ювелірні прикраси. Ще та Маша! Майстриня. Яке відношення має Кіровоград до киянки Маші або, навпаки, вона – до нашого міста? Найпряміше. Тут Марійка народилася 13 липня чотирнадцять років тому. (Між іншим, вернісаж відбувся напередодні її дня народження, отже, дівчинка зробила собі і нам гарний подарунок, ще й навчила деяким премудростям юних кіровоградців під час майстер-класу). В нашому місті живуть її дідусь і бабуся. До речі, бабуся Марійчина – відома у Кіровограді людина Тетяна Дмитренко. Свого часу вона курирувала науку, культуру охорону здоров’я у облдержадміністрації. На моє запитання, звідки у Маші такі захоплення, хто її навчив, Тетяна Тимофіївна вигукує: "Не знаю, але точно не я", а потім додає, що змалечку Марійка відвідувала дитячі заклади творчого спрямування. Екстерном закінчила київську школу мистецтв імені М. Леонтовича, є вихованкою майстерні "Креативне рукоділля" Центру естетичного виховання "Гармонія". А ті 50(!) робіт, які вона презентувала на виставці, свідчать про широту душі, естетичний смак і вмілі руки юної експонентки.

Добродії! Якщо ви не встигли стати свідками трьох літніх вернісажів у художньому музею, завітайте на виставки. І ви переконаєтесь, що наше літо – не такий вже й мертвий сезон для культури.




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.3926 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua