МЕНЮ










4 травень 2018 - 14:18
Володимир Черноскулов: Тільки другого травня 45-го я зрозумів – мир

За декілька днів наша країна відзначатиме День пам’яті та примирення й День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, який особливо пам’ятний для 1 285 кропивничан, які брали в ній участь. Одним з них є Володимир Черноскулов.
Народився Володимир Семенович 18 грудня 1924 року в селі Кабанському Шадрінського району Курганської області в селянській родині. Добровольцем із десятого класу школи пішов до піхотного училища й навчався в ньому з 28 лютого 1942 року по жовтень того ж року. А в листопаді вже служив на Західному фронті заступником командира роти протитанкової зброї. Протягом війни теперішній ветеран отримав два поранення, нагороджений двома орденами Вітчизняної війни, орденом Червоної Зірки, орденом Богдана Хмельницького й медалями «За визволення Варшави» та «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років».
– Хіба такі речі можна забути? – сказав, відповідаючи на запитання про свій перший бій ветеран. – Він почався, ледь ми зайняли оборону, прибувши в район зосередження під Ржевом. А ще пам’ятаю дні й ночі війни. Удень – бомбардування, обстріли, атаки, танки, поранені, вбиті. Уночі – виснажливі переходи поритими вирвами від артилерійських снарядів дорогами до переправ. Час наче зупинявся. Кожен новий ранок схожий на вчорашній. Кожна ніч – така ж важка, як і минула. З кожним разом меншала кількість бійців на позиціях стрілецької роти. Виникали проблеми із забезпеченням продуктами, боєприпасами. Треба було лише бачити моїх бойових побратимів після бою. Сіра пилюка, змішана з рясним потом на чолі. Чистими залишаються лише очі, що випромінюють азарт бою, щастя від того, що залишився живим…
Пішовши зовсім юним на війну, Володимир Черноскулов відчув на собі весь її жах і біль, відчай від втрати товаришів, з якими поріднився в боях.
– До війни звикнути важко, практично неможливо, – поділився сокровенним колишній піхотинець. – Звісно, щось притупляється від побаченого, однак завжди страшно ставало від того, що поряд помирає від смертельної кулі однополчанин, кричить від нестерпного болю, а ти не можеш йому ніяк допомогти. Як до такого можна звикнути?
Але будь-яка війна закінчується. Закінчилася й війна, розв’язана Німеччиною. Її завершення застало молодого офіцера в німецькому місті Цибінгені.
– На той час я лікувався в госпіталі № 1082, який нагадував розворушений вулик: у палатах та коридорах поранені жваво обговорювали події на фронті, – згадав Володимир Семенович. – Усі були охоплені великою радістю від ранкового повідомлення головного лікаря про те, що війська 1-го Білоруського фронту за сприяння військ 1-го Українського фронту завершили розгром Берлінської групи військ і другого травня повністю оволоділи Берліном. Такі повідомлення не забуваються! Тільки тоді я по-справжньому зрозумів: мир! А ще ми обговорювали, як повернемося додому, до мирної праці. У всіх була думка чимшвидше демобілізуватися, потрапити на попутну машину або на поїзд, а там у дорозі все владнається – світ не без добрих людей: погодують, дадуть можливість десь поспати. Скільки буде вдома, на рідній землі, радісних слів, забутих поцілунків, рукостискань!..
Закінчив війну молодий піхотинець 1945 року командиром роти у званні капітана, а демобілізувався з війська в січні 1946-го. Попрацювавши нетривалий час головою комітету фізкультури і спорту в Сухолузькій райраді Свердловської області, вступив до Бугурусланської авіаційної школи пілотів, після закінчення якої отримав направлення до Якутського управління цивільної авіації, де пройшов трудовий шлях від пілота загону особливого застосування до начальника льотно-штурманського відділу Якутської окремої авіагрупи на літаках По-2, По-2С, Лі-2, Іл-14.
З 1960 по 1993 роки Володимир Семенович працював у кіровоградських школі вищої льотної підготовки цивільної авіації та льотно-штурманському училищі, де готував молодих пілотів. За трудову звитягу його нагороджено знаком «Відмінник Аерофлоту», ювілейними медалями, він провів у небі 18 368 годин. Перебуваючи на заслуженому відпочинкові, ветеран не лишається осторонь громадських справ: він є членом первинної організації льотної академії Національного авіаційного університету, яка входить до міської організації ветеранів України. Володимир Черноскулов – активний учасник військово-патріотичного виховання молоді, постійно зустрічається зі школярами й студентами, розповідає їм про війну, яку пройшов у юному віці.
Підготували до друку Юрій ЛІСНИЧЕНКО та Анатолій САРЖЕВСЬКИЙ
Фото Олега ШРАМКА



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.61001 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua