МЕНЮ










25 жовтень 2019 - 09:45

Характерник про «Характерника»


Новий роман Василя Шкляра, про задум якого він згадував під час попереднього свого візиту до Кропивницького з презентацією «Трощі», уже пішов до читача. У нашій славній книгарні «Є» мені вдалося придбати буквально останній його примірник із попередньої партії книг (очевидно, уже є і будуть наступні), що свідчить про чималий інтерес до нового видання. Це підтвердила і численна, небайдужа й активна аудиторія у нововідкритому креативному просторі «КROP:HUB», де письменник цього разу презентував свого «Характерника».

Сам цей простір, дуже різновекторний, різношерстий, різноманітний, нібито не сприяє серйозній розмові про літературу, але створюваний енергією і зусиллями багатьох і багатьох активних небайдужих людей – волонтерів, воїнів, підприємців, митців, у день свого відкриття, він певним чином зрезонував із головною таємницею роману – характерництвом українського козацтва. Можливо тому, що кожен із творців цього креативного простору певною мірою проявив ці риси: не маючи апріорі конкретних ресурсів, кожен з них крок за кроком творив те, про що мріяв і врешті з’явився результат. Хочеться вірити, що цей, колись сірий зал радянського безликого сервісу, з часом не втрачатиме своїх барв та різноманітної енергетики.

Одним з перших цьому простору додав її характерник від літератури Василь Шкляр. Події його нового роману відбуваються у другій половині ХVІІ століття. Цей час названий у нашій історії Руїною. Дія відбувається в основному на території Січі і, як стверджує автор, має під собою конкретну документальну основу. До речі, як і більшість романів пана Василя. Але, якщо і у «Чорному вороні», і у «Марусі», і у «Чорному сонці» йшлося про минуле уже добре проартикульоване, то у «Характернику» стержневим сюжетом стали події фактично не відомі широкому загалу.

Але треба бути характерником від літератури, щоб зуміти побачити і показати, здається, у навіть трохи карикатурному, затертому часом епізоді про царевого сина-самозванця глибинне українське розуміння одвічної ворожості Москви і самозречення заради порятунку рідного краю. Які історичні джерела використовував письменник? Архів «Юго-Западной России», більшість документів якого зараз доступні в інтернеті. Як зауважив Василь Шкляр, сьогодні ми можемо користуватися ширшою документальною базою, ніж навіть визначні історики минулого, той же Дмитро Бантиш-Каменський чи Дмитро Яворницький. Консультантом роману став історик Тарас Чухліб.

Говорячи про «Характерника», автор висловив дещо парадоксальні думки. Тільки ледачий не дорікав українцям за надмірний індивідуалізм – де два козаки, там три гетьмани. Василь Шкляр вважає, що не в останню чергу завдяки нашому багатогетьманству та одвічному українському хуторянству, ми зберегли свою, досить велику територію.

У його романі діють історичні особи – Дорошенко, Сірко, Самойлович, згадується Мазепа. Розповідаючи про них, автор не перестає проводити паралелі із сучасністю: «Чому Дорошенко пішов під турка? Щоб уникнути асиміляції, загрозу якої він добре бачив з боку Росії. Досі у нас ті самі вороги, триває та ж боротьба за геополітичні інтереси».

Характерна риса роману – використання маловживаної лексики з побуту козаків. Звідки вона? З тих же архівів, з історичних джерел. У всіх своїх творах пан Василь не цурається діалектизмів чи фразеологізмів, які виокремлюють риси героя чи епохи. І робить це завжди у міру. Виявляється експресивну лексику його «Трощі» уже взялася досліджувати юна шанувальниця із Нової Праги, десятикласниця Даринка Гейко. Вона навіть оформила своє дослідження у саморобну книжечку і подарувала авторові роману. Даринка також поставила йому кілька заковиристих запитань філологічного характеру, на що Василь Шкляр відповів просто: «Якби я знав відповіді на ці запитання, то я не романи писав би, а викладав на філологічному факультеті».

Справді, його романи відзначаються граничною ясністю, чистотою мови і сюжетів, потужною внутрішньою енергетикою. Вони – абсолютна протилежність нинішньому літературному хуліганству та графоманії, які з розвитком технологій, просто затоплюють інформаційно-літертурний простір. Не дарма, на них пильну увагу звернув вітчизняний кінематограф. На початку грудня очікується прем’єра екранізованого «Чорного ворона», на підході і «Самотній вовк» («Елементал»).

Дуже кінематографічний за своєю подачею і «Характерник». Власне, характерники – це таємничий військовий орден, який так пильно зберігав свої таємниці, що досі ми їх розгадати не здатні. Вони – десь на денці казана того жовто-блакитного вогню, який то потужно, то ледь помітно палав у наших краях, і який єдиний здатний, завдяки енергії наших душ, зберегти і примножити Україну.

Світлана ОРЕЛ



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.39537 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua