МЕНЮ










5 березень 2021 - 18:23

Як холодноярці з махновцями в Рівному на теми «поточної політики» розмовляли




Наприкінці лютого 1921 року на теренах Центральної України перетнулися звивисті шляхи махновців та холодноярців. І ті, й інші воювали проти більшовиків під чорними прапорами, але з різними ідеями та гаслами.

Слово «Україна» було на прапорах обох повстанських рухів. Щоправда, воно по-різному розумілося, що засвідчувало глибокі ідеологічні розбіжності між ними.

Лідери махновщини «Україну» розуміли лише як територію, де формувалася та воювала їхня «Революційно-повстанська армія України».

Холодноярці натомість вкладали в поняття «Україна» державницький зміст. Для них Україна була не лише територією, а, насамперед, державою, за незалежність якої вони боролися.

Цікавою для порівняння світогляду махновців та холодноярців є згадка автора «Холодного Яру» Юрія Горліса-Горського про те, як зміна прапорів, під якими вони воювали, підкреслювала зміну світогляду. Зокрема, згадуючи про загін Чорного Ворона (Миколи Скляра), який у 1920 році від махновців перейшов на бік Степової дивізії Костя Пестушка, обраного у вересні отаманом Холодного Яру, він писав, що цей «загін переважно складався з хлопців, що пройшли «школу Махна», але, будучи свідомими українськими повстанцями, відсіялися від чорних прапорів».



«Степ, який пахне Техасом»… Так писав про ландшафти Центральної України Юрій Яновський, який виріс у цих степах. В лютому 1921 року в цих зимових преріях вперше випадково перетнулися стежки махновців та холодноярців: українських повстанців зі схожими прапорами, але різною ідеологією. Місце зустрічі автор «Холодного Яру» Юрій Горліс-Горський вказав точно: село Рівне – волосний центр Єлисаветградського повіту Миколаївської губернії (нині Новоукраїнський район Кіровоградської області), а от її час просто не пам’ятав, щиро визнавши «що дати позабувалися».

Встановити час зустрічі повстанців можемо з важливих згадок про події та їх учасників, які зустрічаються в тексті. З роману Ю. Горліса-Горського дізнаємося, що повстанські шляхи перетнулися вже після Різдва 1921 року, коли холодноярці спільно з Чорноліським полком Пилипа Хмари вирішили здійснити рейд Вознесенським шляхом до Чорного моря. На цій дорозі якраз і знаходилося велике село Рівне, що мало кілька тисяч дворів та мешканців.



Швидкі та несподівані переміщення махновської веремії ставили складні завдання не лише тоді перед більшовиками, а й тепер перед істориками. Тому важко не погодитися з одним із дослідників махновщини, що «зміна ситуації відбувалася в такому карколомному темпі, що іноді не можна усвідомити достовірність окремих подій».

Спробуємо простежити за рухом махновців теренами Центральної України взимку 1920 – 1921 років. Вперше вони з’явилися поблизу Єлисавета в грудні 1920 року, чим неабияк налякали гарнізон міста. Цікаво, що одним із тих, хто збирався захищати Єлисаветград від махновців був поет … Володимир Сосюра, на той момент – курсант Єлисаветської партійної школи, який друкував свої вірші в місцевій газеті за підписом «Соссюр». Але в грудні 1920 року напад на Єлисаветград не відбувся, натомість сам Сосюра ледь не загинув від шабель червоноармійців, бо, зустрівши їхній роз’їзд у степу, не знав пароля. Врятувало його те, що поет пам’ятав прізвище воєнкома, який був викладачем партійної школи Єлисавета.

У січні 1921 року більшовики, отримавши інформацію про появу махновців у Єлисаветградському повіті, знову ретельно готувалися до оборони. У тому ж таки січні 1921 року в приміщенні Зимового театру в Єлисаветграді, де колись виступали М. Кропивницький, М. Садовський та М. Заньковецька, місцеві більшовики навіть влаштували декілька показових судових процесів над Махном, щоправда, лише театралізованих. На очах вщерть заповненої зали «батька» умовно допитали, тобто заслухали людину, що грав його роль, а також роль свідків, прокурорів і навіть адвокатів. Махна заочно засудили до смертної кари, а його сподвижників оголосили «поза законом». Ці процеси користувалися неабияким інтересом публіки в місті, де анархісти мали сильні позиції.

У лютому 1921 року махновці втретє за зиму 1920 – 1921 рр. з’явилися на теренах Єлисаветградського повіту. Інформацію про чергову появу махновців поблизу Єлисаветграда зафіксували більшовицькі джерела наприкінці лютого 1921 року: «…банда Махно в тисячу сабель переправилась на правый берег Днепра и начала свій очередной рейд, приближаясь к нашим уездам» (тобто Єлисаветградського повіту). Єлисаветград оголосили містом на «осадном положении», яке зняли тільки на початку березня 1921 року, коли махновці повернулися на Лівобережжя.

В лютому ж 1921-го загони махновців, уникаючи ударів червоних, здійснювали рейд з Південної України та Правобережну, намагаючись поповнити свої лави. Про цей рейд згадував також Віктор Білаш – начальник штабу РПАУ ім. батька Махна. Зокрема, він писав, що в лютому 1921 року махновці знову повернули на Правобережжя. Про зустріч з холодноярцями Білаш не згадував, але, можливо, його просто не було в той момент поруч з Махном. Згідно з тактикою, визначеною «батьком», махновці мали діяти «невеликими відділами, щоб шарпати червоних всюди, – не давати їм ніде спокою».

Наведений документ свідчить про перебування махновців на теренах Єлисаветградського повіту наприкінці лютого та про їхні бої з червоними 25 лютого 1921 року. Більшовики навіть припустили, що Махно намагається повторити свій рейд грудня 1920 року, який завершився захопленням кількох сіл та містечок. Але надалі, схоже, червоні просто загубили слід махновців, бо не встигали за їхніми переміщеннями. Тому й були змушені тримати в Єлисаветі сили для відбиття ймовірної атаки махновців на місто.

А от для холодноярців, що рухалися до Чорного моря, зустріч з махновцями у розлогих центральноукраїнських степах виявилася приємною несподіванкою, бо ж могли натрапити й на будьонівців, що полювали як за холодноярцями, так і за махновцями! Ю. Горліс-Горський, осавул 1-го куреня Холодноярської бригади, занотував чимало цікавих епізодів цієї зустрічі.

«Ідемо Вознесенським трактом – Хмарі забагнулося зробити рейд від Чорного лісу до Чорного моря… Переночувавши в Рівному, довідуємося, що в недалекому Куті ночують загони «батька» Махна…».

Холодноярці знали про розрив угоди між більшовиками та махновцями та про відновлення війни між ними, тому не очікували нападу з боку анархістів. Махновці завдяки розвідці теж володіли інформацією, що поруч не вороги, хоча частина холодноярців була одягнута в трофейні «рогаті» будьонівки. Поки вони збиралися вислати до махновців делегатів, аби попередити про конспіративне «будьонівство» та поговорити на теми «поточної політики», до них вже прибув махновський роз’їзд:

«Дванадцять кінних і одна тачанка з кулеметом. Спокійно під’їхали до нашої застави і попросили відвести їх до штабу. На вимогу здали, не вагаючись, зброю, залишили біля застави тачанку. У штабі начальник роз’їзду заявив, що послав його сам «батько». Показав посвідку, штамп і печатку: «1-ша Українська повстанча армія імені батька Махна».

Найбільш ймовірна дата цієї зустрічі 26 лютого 1921 року, після боїв махновців з більшовиками, про які згадувалися в документі. Під час бесіди Ю. Горліс-Горський зафіксував важливу згадку зі слів одного з махновців про те, що до «батька цілий полк донців від Будьонного перейшов. Тепер червоних рубають, аж дрантя летить».

Колишні будьонівці невдовзі прибули до Рівного разом з Махном. Ця інформація є важливою для встановлення часу зустрічі повстанців. Полк донців-будьонівців, який став на бік махновців – це бригада 4 дивізії Першої кінної армії, якою командував Григорій Маслак (Маслаков). В січні 1921-го на Катеринославщині Маслак відмовився брати участь у каральних операціях проти махновців, а на початку лютого став на їхній бік. Цей перехід не був випадковим. Махновські гасла: «Бий комуністів та комісарів!» поширилися серед конармійців ще восени 1920 року під час відступу теренами Правобережжя після поразки під Варшавою та Замостям. В одному із звітів про настрої в 6-ій дивізії Першої кінної армії прямо зазначалося: «…у солдат на устах имя Махно как вождя». Більшовицьке керівництво судами, розстрілами, усуненням з керівних посад командирів намагалося запобігти таким настроям, однак вирішило цю проблему лише частково. Ю. Горліс-Горський також навів слова й самого Махна про те, що до нього «Маслак із полком донців від Будьонного перебіг». Фото Маслака не збереглося, але Ісаак Бабель залишив для історії колоритний опис його зовнішності: «Впереди полка, на степной раскоряченной лошадёнке ехал комбриг Маслак, налитый пьяной кровью и гнилью жирных своих сосков. Живот его, как большой кот, лежал на луке, окованной серебром».

Згадки в розмовах про перехід бригади Маслака на бік Махна свідчать про те, що ця зустріч не могла відбутися раніше лютого 1921. Натомість з інших джерел відомо про перебування махновців у Єлисаветградському повіті саме наприкінці лютого 1921 року. Детальні спомини Ю. Горліса-Горського підтверджують цей факт і дозволяють локалізувати місце перебування Нестора Махна з найближчим оточенням.

В інших джерелах про зустріч з холодноярцями не згадується. Чи міг Ю. Горліс-Горський вигадати цей факт? Навряд чи, достовірність його спогадів неодноразово підтверджувалася дослідниками, а спомини про зустріч з махновцями він подає в таких деталях, що по суті стверджують реальність цієї зустрічі. Ю Горліс-Горський навів колоритні описи Махна, його вояків, символіки, занотував враження від спілкування з анархістами стосовно їхньої ідеології, стратегії, тактики, які викликали неоднозначне ставлення в холодноярців. Про Махна автор «Холодного Яру» писав з іронічною симпатією, називаючи «Наполеоном українських степів»:

«Сам батько приїхав у критій кареті, запряженій чотирма кіньми, – загоював у поході не знаю вже яку рану. В каретах же їздили інші поранені та хворі махновці. Під час розмови уважно розглядаю легендарного «батька». Невисокий чоловік з поетичною чуприною. Обличчя – поголене, землисте, вимучене й хворобливе, як у сухітника. Непоказна постать, та в запалих очах поблискувало щось, що робило його божищем махновської орди, що давало йому необмежене право деспотично розпоряджатися життям і смертю всіх разом і кожного зокрема. В розмові «батько» почувався впевнено, може аж занадто, але те «занадто» не виглядало гротескно. Відчувалося, що Махно – це клубок розшарпаних нервів, загнузданих міцною волею. Тридцятидволітній «вождь селянської армії», «академіями» якого були дванадцять років царської каторги. Про бої і походи говорив доречно, тоном фахівця. Зате в політиці мішав горох із капустою. Гасла, які висувала сама стихія українського села, перемішував із гаслами й думками теоретичного анархізму, запозиченими, очевидно, в «золотоустих» стовпів російської партії анархістів».

Крім Ю. Горліс-Горського з позитивом до Махна поставилися обережний Андрій Чорнота та чорноліський полковник Пилип Хмара, які поцікавилися кількістю війська та причинами союзу махновців з більшовиками проти Врангеля. Проте далеко не всі холодноярці горіли бажанням побачити Махна. Наприклад, Баранів – колишній старшина дивізії синьожупанників, який напередодні приєднався до холодноярців, ставився до «батька» презирливо і навіть руки йому не хотів простягувати:

«Я з тією сволотою не хотів і не хочу мати діла. Він червоним сильно допоміг. Я Врангелеві не ворог, могли його чорти і забрати, але пізніше».

На питання холодноярців до Махна чи дійсно «чи не краще, що б під Кримом і досі був фронт», той емоційно відповів:

- Наплювати мені на фронт! Ті дурні у Кремлі головою у вогонь самі лізуть. Ще рік такої політики – і будемо мати сто, тисячу селянських фронтів. В Україні, Росії, на Дону – всюди! Селянська революція – право кожного народу, міста чи села на влаштування собі життя по своїй вподобі… Врангеля треба було підсікти, щоб ситуації не використав. Червона армія із Врангелем охоче билася, а подивимося, як буде битися проти батьків і братів! Чи не посиплються на наш бік полки!

– Віриш, батьку, в перемогу селянської революції?

– Вірю!

Ю. Горліс-Горський відзначив харизму батька заувагою: «…у цьому короткому «вірю» була справді тверда віра». Особистість ватажка надихала бійців його армії, про яких автор «Холодного Яру» теж залишив цікаві згадки:

«Приглядаюся до махновців. Звичайні собі хлопці-катеринославці, одягнені по-козацьки. Нічого анархічного в них не було. Нічогісінько, здається, в ідеях анархізму, вони й не тямили. Говорили про селянську революцію, селянську Самостійну Україну і вірили в щасливу зорю свого ватажка, як не кожен чернець у Бога». Також Ю. Горліс-Горський оригінальною фразою відзначив розуміння Махном настроїв українського селянства: «знає, по чому бублики в Одесі, знає на якій струні українському дядькові заграти».

Серед оточення Махна холодноярці впізнали Галину Кузьменко: «Махнову дружину, свідому українку» та «праву руку батька, чорноморського матроса Щуся». Якщо Махно та його хлопці викликали у холодноярців симпатію, то їхні гасла та ідеологію вони сприймали іронічно, ледь «стримуючи нечемні посмішки», але з повним нерозумінням.

«Перед полуднем почали прибувати в Рівне махновські відділи. Приглядаємося. Кіннота – хвацькі хлопці на добрих конях, сотні тачанок з кулеметами, гармати – по восьмеро конів-зміїв тягнуть кожну. Прапори чорні й жовто-блакитні. Національні прапори ніби Махнова дружина Галина Кузьменко – свідома українка – сама для відділів пошила. На них вишито напис: «Хай живе селянська революція!», а на чорному «Да здравствуєт анархія, смерть узурпаторам!». Чорт розбере, що за програма! Багато махновців одягнені у широкі козацькі шаровари, співають українських пісень!».

Цікавою, але суперечливою є згадка Горліса-Горського про використання махновцями жовто-блакитних прапорів, пошитих Галиною Кузьменко. Так, дружина Махна – вчителька української мови Гуляйпільської гімназії, діяч «Просвіти» - сприяла українізації його руху, але її вплив на свого чоловіка в цьому питанні не варто перебільшувати. Навряд чи Махно, свідомий анархіст-інтернаціоналіст, який завжди вважав УНР своїм політичним противником, дозволив би використання жовто-блакитних прапорів у своєму війську. Тому цей факт зі спогадів Ю. Горліса-Горського ставимо під сумнів.

Під час розмов на теми «поточної політики» питання про об’єднання повстанських сил під чорними прапорами не йшла. Махно попередив холодноярців, що рух до Чорного моря є небезпечним, бо звідти на нього «лава йде». Також він повідомив, навіть не чекаючи можливої пропозиції холодноярців, що об’єднуватися з тактичних міркувань не варто. До слова, холодноярці теж не мали наміру вступати в союз з анархістами. Повстанці лише узгодили напрямки руху, бо так було легше сплутати карти будьонівцям, яких махновці, за висловом «батька», водили «як коропа на вудці». Махно пояснював це тим, що його «хлопці» мали кращі англійські підкови та вухналі, які значно пришвидшували рух коней у зимову пору, тому давали перевагу над погано готовими до зими будьонівськими кіннотниками. З Рівного повстанці вирушили одночасно: холодноярці – на захід, махновці поверталися на Лівобережжя. Ю. Горліс-Горський колоритно описав рух махновського війська:

«Виступаємо всі. Прикривати відступ залишається на полях за Рівним півтори сотні тачанок. Кожна запряжена трійкою добрих коней. Була це, може, п’ята частина кулеметного полку. Я замилувався маневруванням тачанок на полях. Та ж кіннота, лише замість коня – три коні з міцною бричкою; замість їздця з шаблею і рушницею – три вояки зі станковим кулеметом. Півтори сотні кулеметів – сімдесят п’ять тисяч куль на хвилину… Хай тут кіннота вкусить у відкритому полі. Український степовий «бандит» Махно перший показав полководцям модерних армій, що кулеметна тачанка може бути окремою тактичною одиницею».

Шляхи повстанців розійшлися. Надії Махна на селянську революцію, якою він так марив, не справдилися. Плани «батька» були підірвані «появою в Україні свого «Поволжя», тобто голодом; рішеннями про амністію повстанцям та різкою зміною аграрної більшовицької політики. Горліс-Горський під час написання «Холодного Яру» в 30-х роках розмірковував над цим:

«Хто знає, якби Кремль не змінив би круто того року внутрішньої політики, може, і здійснилось би «батькове» віщування про тисячу внутрішніх фронтів».

Юрій МИТРОФАНЕНКО,
кандидат історичних наук



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.39777 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua