МЕНЮ










30 сiчень 2015 - 12:49

Ювілей без ювілярів


…Мова йде про те, що художники-ювіляри на відкритті своїх виставок в обласному художньому музеї не були присутні. Хто – у Львові, хто – в Канаді. Та, власне, і відкриття ніякого не було. Це звичайна музейна практика. Так і з’явилися у залах музею дві виставки. Одна з них присвячена ювілею української художниці Наталі Пухінди і представлена …однією картиною із запасників художнього музею. Це прекрасний натюрморт "Осінь", виконаний у 2008 році. Історія появи цієї картини в нашому музеї така… Але спочатку трохи передісторії.

Наталія Пухінда народилася в Кіровограді, тут навчалася в художній школі, потім закінчила одеське художнє училище імені Грекова, що було Alma mater більшості наших художників. Наталя продовжила освіту і вступила до Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва. Після його закінчення живе і працює у Львові. Її напрямок – станковий та монументальний живопис, графіка. Серед всіх видів живопису художниця віддає перевагу натюрмортам. Науковий співробітник обласного художнього музею Валентина Ноженко сформулювала це так: "У неї дві пристрасті – антикваріат і квіти, символи краси вічної та краси миттєвої. Всі “учасники” її натюрмортів – свічники, книжки, вази, годинники, музичні інструменти – колись були фрагментами декорації у п’єсі "Життя людей", чиї реальні біографії назавжди залишились за кадром".

Кілька років тому в обласному художньому музеї відбулася перша персональна виставка львівської родини Пухінди-Турецьких. Український художник Іван Турецький – чоловік нашої ювілярки. Діти Оксана і Лук’ян також обрали цю стезю. І ось у 2011 році (саме тоді експонувалася виставка) кіровоградцям було представлено творчі можливості нашої землячки і її талановитої родини. До речі, це не єдиний випадок, коли музей представляє родини земляків. Можна пригадати спільну виставку Валерія Ачкасова і його доньки Маші, посмертну виставку Юрія Луцкевича і його дружини Галини Городнічевої, організованої художницею за заповітом нашого земляка Юрія Луцкевича.

Втім, повернемося до виставки однієї картини "Осінь" Наталі Пухінди. Після тої першої персональної виставки експонент подарувала картину обласному художньому музею, і тепер кіровоградським шанувальникам живопису надана можливість знову побачити чудесний натюрморт з квітів і винограду.

Того ж дня з’явилась ще одна експозиція. У музеї вирішили відзначити ювілей свого давнього друга і якоюсь мірою колеги Павла Босого. Свого часу Павло Васильович працював заступником директора, директором краєзнавчого музею, а за фахом він – історик. Краєзнавство – лише одне із захоплень цієї всебічно обдарованої людини. Взагалі, кар’єрне зростання Павла Босого дуже цікаве. На сьогоднішній день він – професор сценографії театральної школи університету імені Ерджертона Райєрсона в Торонто. А до цього працював викладачем в університетах Каліфорнії, Мічігана, Західної Вірджинії, Огайо. Після повернення з Америки і до від’їзду в Канаду встиг попрацювати на посаді художника в театрі імені Кропивницького і в обласному театрі ляльок. Про пана Босого варто говорити не лише як про теоретика сценографії, а й як про практика. Він оформляв вистави покійного Валерія Дейнекіна в "Резонансі”, Миколи Левандовсько в народному театрі музичної комедії, Тетяни Корнієць в єврейському театрі синагоги. Він успішно співпрацював з Михайлом Ілляшенком і з Євгеном Гімельфарбом. А почалася його "практична сценографія", якщо я не помиляюсь, з оформлення вистави "Як наші діди парубкували", поставленої Михайлом Барським за п’єсою Володимира Канівця в театрі імені Кропивницького. Першими виставі, у тому числі і сценографу Босому, аплодували колгоспники передового господарства знаменитого на Кіровоградщині голови Шліфера, де театр грав прем’єру. Це був 1991 рік.

До театру у Павла Васильовича благоговійне ставлення. Він завжди уважно дослухався до режисера і намагався стати його однодумцем, хоч і своєму баченню зорового образу вистави зраджувати не збирався. Саме тому художник знайшов спільну мову з Михайлом Ілляшенком, професіоналом високого класу. І коли того змусили піти з театру, він також не залишився. Не затримався надовго й в обласному театрі ляльок після того, як з театру пішов Євген Гімельфарб.

Мабуть, варто зазначити й те, що одним з ініціаторів проекту "Театр у музеї" також є Павло Босий.

В експозиції до ювілею художника, крім архівних матеріалів, є кілька живописних робіт. І подивившись на "Морський пейзаж" чи роботу з фондового зібрання музею "Гамлет. Мишоловка", навряд чи звинуватите автора у ремісництві.




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.39984 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua