МЕНЮ










7 березень 2019 - 10:26

З моргу – до космосу. Через доброту


Поняття «справжній лікар» у мене асоціюється з небагатьма людьми. І одна з них – Тетяна Петрівна Когут. Вона – не просто професіонал, уважна, лагідна, привітна, інтелігентна. Таким, в принципі, має бути кожен, хто одягнув білий халат. Але вона самостійна й цілеспрямована, уміє твердо стояти на ногах, не спираючись і не киваючи на вище начальство чи державу – ще у перші роки незалежності заснувала центр нетрадиційної протидії наркоманії та алкоголізму «Універсум». Не байдужа до громадянського та національного становлення України – багато років очолювала обласну організацію «Союзу українок». Здавалося – знаю її сто років, завжди у її маленькому кабінетику центру «Універсум» затишно, спокійно й надійно. Але її розповідь про минуле не просто здивувала, а вразила.

«Наш рід жив тут ще років за 30 до появи фортеці…»

Будиночок її дідів-прадідів, старенький, без звичних для міських жителів зручностей, стоїть і досі на околиці нинішнього Кропивницького. Це місце з давніх давен зветься Солодкою Балкою. Можливо тому, що тут, вздовж русла Інгулу, місцеві мешканці вирощували городину, фрукти і баржею по тоді повноводнішій, ніж зараз, річці переправляли на продаж до Миколаєва. Це суперечить поширеній легенді, що перші поселення тут з’явились тільки після постання з волі цариці Російської імперії Єлизавети фортеці, названої фактично її ім’ям, прикритим, як тоді було прийнято, небесною покровителькою. Звісно, і науковці, і краєзнавці наводили багато доказів, що люди у нашому краї жили споконвіку, а не лише після «монаршого благодіяння», але стереотипів позбуватися непросто. Тож розповідь Тетяни Петрівни, яка стверджує, що предки її жили тут ще за кілька десятиліть до появи фортеці, – ще одне підтвердження на користь руйнування імперського міфу.

Їхній болгарський рід Опар на берегах Інгулу об’єднався з поляками Крижанівськими. Це був гордий і освічений рід. Ще тоді, у ХІХ столітті, вони мали пристойну, як на той час освіту. А всі діти вже здобули вищу. Серед них і мама Тетяни Петрівни. Донецький медичний інститут вона закінчила у 1940 році. Трохи попрацювала шахтним лікарем, а тут – війна. Молода, красива, у щифоновому платтячку, вона йшла у військкомат і не підозрювала, що більше не повернеться ні на попередню роботу, ні взагалі у цей край. Заміж вона вийшла ще студенткою, але сімейне життя не склалося, і з початком війни на кілька років її домом став мобільний хірургічний госпіталь-поїзд. Поранених з фронту везли в глибокий тил, а звідти – тих, хто залікував рани, назад, на фронт.

Нерідко доводилось і оперувати у вагоні. Ліків, бинтів не завжди вистачало, доводилось конфліктувати з інтендантською службою Одного разу у новопризначеному інтенданті їхнього мобільного госпіталю вона впізнала колишнього чоловіка. Кохання спалахнуло з новою силою. І на якійсь придорожній станції вони заново зареєстрували шлюб. У цьому поїзді у розпал війни – у 1943 році і народилася Тетянка. Таких дітей – народжених у поїзді, було кілька, тож свідоцтва про народження їм видали на станції Кемерово, вказавши її місцем народження, а національністю – росіянка.

«Це був найкращий морг в Російській імперії…»

Так і зростала Тетянка у госпіталі-поїзді. Там зробила перші кроки, сказала перші слова. Після визволення тодішнього Кіровограда бабуся з дідусем звернулися до Калініна з проханням повернути з фронту хоч когось із трьох їхніх дітей, бо їм, уже літнім, потрібні підтримка й допомога. Чи то їх почули, чи так склались обставини, але ще за кілька місяців до закінчення війни їхня донька – фронтовий хірург із маленькою Тетянкою на руках повернулася до рідного міста.

Та, ясна річ, розслаблятися чи приділяти увагу батькам не було як: її відразу призначили головним лікарем обласної лікарні. Тоді ця установа знаходилась у приміщенні лікарні святої Ганни. Нині м’я Ганни Дмитрян добре відоме у нашому місті. Мало хто не знає, що приміщення другої міської лікарні збудоване з її ініціативи і за її кошти. Воно було й залишається окрасою міста, своєрідним цегляним дивом, у якому яскраво розкрився талант архітектора нашого видатного земляка – Якова Паученка. Лікарня свого часу отримала ім’я святої Ганни на честь передчасно померлої доньки благодійниці. З настанням незалежності це ім’я медичному закладу було повернуто.

Усі ці роки лікарня справно служить містянам, адже будувалася із найкращих матеріалів, для неї свого часу закуповувалось найсучасніше обладнання. На початку ХХ століття меценатка Ганна Дмитрян на цей заклад витратила півмільйона рублів – астрономічну для тих часів суму.

Там же, при лікарні, росли й діти співробітників, адже дитсадків тоді у місті майже не було. Малими опікувалась санітарка тітка Фрося Трусова. Щоб діти не заважали лікарям та хворим, часто забирала їх у морг, де дитяча метушня, звісно, нікому не заважала. Приміщення на той час ще було нове (воно й досі не втратило надійність і респектабельність), а морг був збудований за всіма правилами і вимогами тодішньої науки та технологій. У перші роки після зведення це був один з кращих моргів у Російській імперії. Тетяна Петрівна пригадує, що на стіні, викладеній червоними кахлями, був напис: «Здесь мертвые учат живых».

Та, ясна річ, малюків прикриті білими простирадлами трупи нічому не вчили. Вони до них просто звикли. Але якось навесні 47-го у морг привезли кілька маленьких трупів. Хлопчаки гралися і натрапили на міну, яка не зірвалася під час війни, зате забрала їхні життя. Це вразило малих завсідників моргу. І хоча Тетянка росла у лікарняній атмосфері фактично з народження, ця смерть дітей спонукала її замислитися над тим, щоб обрати професію лікаря.

І ця дорога не була для неї абсолютно прямою. Хоча мама й працювала головним лікарем, у неї з’явились великі проблеми зі здоров’ям (очевидно, напруга під час війни давала про себе знати), і дівчина вступила спочатку до медичного училища у рідному місті. Відпрацювала і санітаркою, і медсестрою. Влітку цього року виповниться шістдесят літ, як вона юною дівчинкою вперше одягла білий халат.

До речі, серед тих дітей, які малими гралися у модерному морзі, побудованому Ганною Дмитрян, крім Тетяни Когут, лікарями стало ще кілька: першокласний хірург нашої обласної лікарні, нині, на жаль, покійний, Микола Єсаулов; доктор медичних наук професор Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології імені Кавецького Петро Назаров; учень Амосова, який разом із ним починав робити операції на відкритому серці, за що вони були удостоєні високих нагород, Василь Савченко.

Орден княгині Ольги не вручили в останній момент

У Донецький медичний інститут, той, де вчилася і її мати, Тетяна Петрівна вступила, вже маючи свою родину. Не приховує, було нелегко. Спеціальність обрала – психіатрія. А у ній – ще на той час мало досліджену тему впливу на біологічно активні точки. Її робота у роки СРСР вважалася секретною – під грифом «Для службового користування». Працювала із космонавтами, добре знайома із Леонідом Каденюком. Його смерть стала для неї важкою особистою втратою.

І лише через роки, коли вже було знято гриф секретності і вона працювала у нашому місті, за участь у розвитку космічної медицини Тетяну Когут було представлено до нагородження орденом княгині Ольги. Вручати його мали якраз на свято – 8 березня. Уже все було готове до цього, Тетяна Петрівна приїхала у столицю, але, виявилось, напередодні увечері хтось зателефонував у Адміністрацію Президента і застеріг, що вона не гідна такої нагороди, у Кіровограді, мовляв, не зрозуміють…

Через кілька місяців орден їй таки вручили. Але не він її найбільша втіха й нагорода. Крім своїх двох дітей, Тетяна Петрівна виховала трьох прийомних, нині вони вже всі дорослі, мають освіту, свої родини. І всі люблять її і називають мамою. А ще – багато колишніх пацієнтів «Універсуму», яких вдалося вирвати із темноти алкоголізму чи наркоманії, вдячні їй. Нині центр уже не працює на повну потужність – сили не ті. Тетяна Петрівна вважає своїм обов’язком зафіксувати те, що відчула, зрозуміла і досягла у медицині. Аби той дух шляхетності, жертовності, служіння добру, передати молоді, у яку вона вірить.


Світлана ОРЕЛ



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.40191 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua