МЕНЮ










17 липень 2015 - 11:58

Загинув, ідучи на допомогу однополчанам


Водій-електрик радіостанції центру управління зв’язком загону спеціального радіозв’язку старший солдат 3-го окремого полку спеціального призначення Ігор Горовенко загинув 16 серпня 2014 року під час обстрілу з БМ-21 "Град" у районі селища Старобешевого однойменного району Донецької області.

Наш земляк поспішав на допомогу своїм побратимам, але його автомобіль зламався. Під час ремонту машини ворожий снайпер поцілив Ігореві в праву легеню, а осколок від снаряду з БМ-21 "Град", що розірвався неподалік, вдруге смертельно поранив його. Від цих несумісних із життям поранень він і помер.

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 року "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" Ігоря Горовенка нагороджено орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

– Ігор Горовенко, уклавши військовий контракт, служив водієм-електриком радіостанції центру управління зв’язком загону спеціального радіозв’язку, – розповів виконувач обов’язків заступника командира військової частини майор Андрій Неживий. – З початку березня, коли розпочалася неоголошена війна на сході країни, багато рідних та близьких наших бійців приходили до пропускного пункту частини з вимогою не направляти їхніх дітей в зону АТО. Тоді я казав Ігореві: "Вийди на КПП, там прийшли твої рідні". На що він сказав: "Нікуди я звідси не піду, моє місце тут". Ігор не уявляв себе без служби у Збройних силах України, це було його покликанням, професією, яку він любив.

Народився Ігор Горовенко 11 березня 1986 року. У перший клас пішов у 33-тю школу, потім два роки навчався у 23-й, а з п’ятого класу – у 24-й, де і провчився до закінчення дев’ятого класу.

– Для багатьох людей, що знали Ігоря, він назавжди залишиться в пам’яті веселим, відвертим, непосидючим, добрим, порядним, відповідальним, небайдужим до несправедливості хлопцем, – розповідає його класний керівник Ольга Кизименко. – Його поважали однолітки, йому подобався предмет “Історія”. Тож він на відмінно засвоїв, що Батьківщину треба любити і захищати. Пам’ятаю нашу останню з ним зустріч. Це було, коли він з відпустки повертався в зону АТО. Під час нашої розмови Ігор мало відповідав на мої питання про перебування на війні, його більше цікавило наше життя тут. Мені здається, що для воїнів, які воюють на сході, основне, щоб у них удома і в Україні загалом був мир.

Ігор з раннього віку захопився технікою, автомобілями, тому після закінчення дев’яти класів, 2001 року, вступив до професійно-технічного училища № 2, де опанував професії автослюсаря та водія.

– Ігор ріс чесним, ніколи нас, своїх батьків, не обманював, – розповідає мати спецпризначенця Тетяна Григорівна. – В училищі його майстер казав, що син дуже добре розуміється на техніці й може швидко розібратися з будь-яким механізмом. Був чесним, відповідальним, хорошим товаришем. Після училища відслужив військову строкову службу водієм у Міністерстві оборони в Києві. Йому там пропонували залишитися за контрактом, про нього дуже добре відгукувався його командир.

Після армії син працював автослюсарем, водієм, таксистом, а 2013 року пішов на контрактну службу в 3-й окремий полк спеціального призначення. Ми пишалися тим, що син у нас військовий. Він мріяв стрибнути з парашутом, однак не судилося йому цього зробити. Дуже любив маленького сина Єгорку, настільки любив, що коли Ігорева менша сестричка і племінниця гралися з маленьким, заціловували, то просив не чіпати його, бо, казав, вони не дають йому дихати. Така була батьківська любов сильна. Коли Ігор з однополчанами через ворожу агресію вже не могли виходити зі своєї військової частини, у Єгорки першого квітня був день народження. Так син відпросився в командира зовсім ненадовго, щоб побачити радісні оченята свого сина, якому подарували радіокеровану машинку.

До людей Ігор ставився приязно, завжди зупинявся, коли бачив сусідів, підвозив їх, ніколи не відмовляв у допомозі. Хоча й був поранений іще раніше, та не поїхав додому, коли була машина для цього, а чекав ротації, бо хотів повернутися додому разом із хлопцями, з якими служив.

Підготував Юрій ЛІСНИЧЕНКО




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.47609 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua