МЕНЮ










12 сiчень 2018 - 09:38
Земляки-визволителі

Ще кілька років тому кропивничан, які брали участь у визволенні нашого міста від нацистів під час німецько-радянської війни 1941 – 1945 років, було десятеро. У день відзначення 74-річчя цієї події, восьмого січня, їх лишалося в Кропивницькому лише четверо – Катерина Костянтинівна Бодялова, Іван Васильович Братушко, Валентина Семенівна Долженко та Марія Петрівна Майданюк. Про їхнє та ще однієї нашої землячки, Валентини Михайлівни Крангач, яка не так давно виїхала до рідних у столицю, воєнне життя і йтиметься далі.
Іван Братушко
Для Івана Васильовича Братушка війна розпочалася у грудні 1943 року, коли його призвали в армію. Воював він у піхоті, спочатку в 230-му армійському стрілецькому, а потім у 310-му гвардійському стрілецькому полку 110-ї гвардійської стрілецької дивізії, а пізніше – в 375-му полку 233-ї дивізії. Перші бої для нинішнього ветерана розпочалися з визволення теперішнього Кропивницького. Надалі він воював в Україні, Молдавії, Румунії, Югославії, Угорщині. Першого поранення зазнав у бою під час форсування молдавської ріки Реут у квітні 1944 року. Два місяці лікувався в госпіталі в Котовську. Удруге зазнав поранення в лютому 1945 року в Угорщині, лікувався в госпіталі в румунському місті Тімішоарі. Там і дізнався про перемогу над нацистською Німеччиною. Згодом госпіталь передислокували в румунське портове місто Констанцу, а звідти на пароплаві «Україна» – в Одесу, а вже звідти санітарним поїздом у Макіївку – доліковуватися. Демобілізувався з армії Іван Васильович Братушко в кінці березня 1951 року.
Валентина Долженко
Валентина Семенівна Долженко, якій на початку війни було всього чотири роки, під час окупації тодішнього Кіровограда перебувала в партизанському загоні імені Ворошилова, до якого входили шість підпільних груп, через які загін провадив агітаційну роботу, підтримував зв’язок з населенням. Очолював цей загін батько Валенитини Семенівни – Семен Іванович Долженко. Загін півтора року – з червня 1942-го й по грудень 1943-го – діяв на території Єлизаветградківського, Олександрівського, Великовисківського, Кіровоградського районів та міста Кіровограда до з’єднання з частинами Червоної армії у грудні 1943-го. У цьому ж загоні разом з партизанами перебували брати Семена Івановича Долженка Тимофій і Григорій, перший з яких загинув під час сутички з німцями, а також маленька Валя з мамою Марією Павлівною і двома братами – Анатолієм та Юрієм. У боях за визволення Кіровоградщини Анатолій і Юрій загинули, поліг в останні дні війни в Берліні і третій брат Валентини Семенівни – Володимир.
Валентина Крангач
Валентина Михайлівна Крангач пішла на фронт добровольцем. Воювала у складі 170-ї танкової бригади 18-го танкового корпусу 5-ї гвардійської танкової армії, служила телефоністкою. Брала участь у Сталінградській битві, битві на Курській дузі, визволяла Донбас, Харків, брала участь у форсуванні Дніпра, визволенні Кіровограда й Кіровоградської області, довелося їй і охороняти німецьких військовополонених – у місті Люботині. В одному з боїв під час Корсунь-Шевченківської битви її було поранено. Закінчила війну Валентина Михайлівна в Австрії – у місті Енсі. А 1989 року ветеран створила в нинішньому колегіумі (раніше – школа № 11) музей 170-ї Кіровоградської Червонопрапорної орденів Суворова і Кутузова II ступеня танкової бригади, яка прославилась під час Кіровоградської наступальної операції.
Марія Майданюк
Марії Петрівні Майданюк незадовго до окупації Кіровограда, п’ятого серпня 1941 року, виповнилося 15 років, дівчина перед війною закінчила лише восьмий клас школи на своїй рідній Новомиколаївці. А наступного року вже була членом підпільно-диверсійної групи, що входила до складу партизанського загону імені Ворошилова, яким командував Семен Іванович Долженко. Згодом вона перейшла до партизанського загону. Там була розвідницею. Коли наприкінці грудня 1943 року партизанський загін імені Ворошилова зустрівся з підрозділами Другого Українського фронту, всіх боєздатних партизанів призвали до війська. Серед них була й Марія Петрівна Майданюк, якій довелося у складі 252-ї стрілецької дивізії визволяти не лише нашу область, а й Кіровоград. Телефоністкою окремого батальйону зв’язку 299-ї Харківської стрілецької дивізії Марія Петрівна Майданюк пройшла воєнними дорогами рештою України, Молдавією, Румунією, Угорщиною, де була поранена, а закінчилася для неї війна в Австрії – поблизу Відня.
Катерина Бодялова
Коли почалася німецько-радянська вйна, Катерині Костянтинівні Бодяловій було всього чотирнадцять років. У шістнадцять вона викрала в німецького коменданта окупованого рідного села Родниківки Олександрівського району зброю, бінокль, документи й подалася в Нерубаївський ліс до партизанів. У партизанському загоні імені Ворошилова, яким командував Семен Іванович Долженко, дівчина ходила в розвідку, доглядала за пораненими та хворими. Перебувала вона і в іншому загоні, також імені Ворошилова, яким командував Андрій Степанович Куценко. Біля села Ясинового Олександрівського району відбулося з’єднання цього загону із 252-ю стрілецькою дивізією, у складі якої Катерина Костянтинівна пройшла, точніше – проповзла, з котушкою телефонного дроту полями битв, визволяючи рідну Україну, Молдавію, Румунію, Угорщину, Чехословаччину...
Катерина Костянтинівна, зустрівши 74-річчя звільнення міста, в якому прожила багато років, наступного дня, дев’ятого січня, відійшла у вічність.
Міська рада Кропивницького та її виконавчий комітет висловлюють щирі співчуття рідним і близьким покійної, пам’ять про яку завжди зберігатимуть вдячні кропивничани.
Юрій ЛІСНИЧЕНКО
Фото Олега ШРАМКА
та з особистих архівів ветеранів



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.57654 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua