МЕНЮ










3 травень 2021 - 19:53

Федір Шепель, Юрій Митрофаненко «Союз меча і орала» по-єлисаветградськи




29 квітня 1921 року «Большая Тройка Николаевской Губчека» поставила крапку в історії організації під гучною назвою «Комітет по боротьбі з більшовизмом», яку навесні 1921 року в Єлисаветграді створили… члени особливого відділу Першої кінної.

Ця історія бере свій початок з травня 1920 року, коли на терени Єлисаветчини, які Семен Будьонний помилково називав Єлисаветградською губернією, потрапили червоні кавалеристи Першої кінної. В місті вони надовго не затрималися, бо поспішали на боротьбу з польсько-українськими військами, натомість в Єлисаветграді почав діяти особливий відділ Першої кінної армії. Юрій Горліс-Горський згадував, як у травні 1920 року його в Єлисаветі намагалися завербувати «військові в рогатих будьонівських шапках». Одним із завдань цього відділу була боротьба з антибільшовицькими силами, яких у Єлисаветграді було
достатньо.

Ще навесні 1918 року Володимир Тьомкін – гласний міської думи назвав Єлисаветград «ненависним для більшовиків містом». Підстави для цього були серйозні. В березні 1918 року тут вибухнуло велике антибільшовицьке повстання. Спочатку містяни вибили більшовиків з міста, змусивши їх панічно тікати з Єлисаветграда, що призвело до втрати червоними контролю над важливою залізничною станцією в Центральній Україні. А потім, впродовж 9 – 12 березня 1918 року, успішно боронили Єлисаветград від наступу більшовиків, які впродовж трьох днів безуспішно намагалися повернути собі владу над бунтівним містом. Більшовикам не допомогла навіть підтримка загону анархістів Марусі Никифорової та червоногвардійців з Кам’янського. Лише 13 березня, отримавши підкріплення, червоні таки увірвалися до Єлисаветграда, проте роззброювати містян не наважилися. В місті виникло двовладдя. Проте невдовзі більшовики були змушені знову залишити Єлисавет, до якого наближалися австро-німецькі війська, що прийшли в Україну за умовами Берестейського миру. До речі, союзники УНР були вражені спротивом, який єлисаветградці чинили більшовикам та анархістам, а місцеві журналісти назвали події «народного повстання» найкращими днями в історії міста! Вдячні мешканці Єлисаветграда збирали кошти на встановлення пам’ятників учасникам повстання.



У травні 1919 року саме в Єлисаветграді розпочалося велике антибільшовицьке повстання під проводом отамана Ничипора Григор’єва. У серпні 1919 року більшовиків з Єлисаветграда вибили не денікінські війська, а місцеві повстанці. У 1920 році навколо Єлисавета був киплячий казан селянських повстань, а більшовицька влада в місті трималася виключно на багнетах червоноармійців. У Єлисаветграді вагомий вплив мали також анархісти.

Отже, ворогів більшовизму в місті вистачало. Можливо це й надихнуло керівників Особого відділу Першої кінної армії на цікаву авантюру створення фіктивної підпільної організації під гучною назвою «Комітет по боротьбі з більшовизмом». На меті було нанести «упреждающий удар против классового врага». Справу довірили особісту на прізвище Петров. Історія появи цієї організації дуже нагадує відомий фрагмент з роману Ільфа і Петрова «Дванадцять стільців», пов’язаний зі створенням таємної організації «Союз меча и орала».



Свій план Петров довірив Тихонову – червоноармійцю, який працював у Єлисаветграді воєнкомом Управління конзапаса Першої кінармії. Тихонов швидко взявся до справи і почав залучати до організації своїх знайомих, відомих йому своїми антирадянськими настроями. Роль керівника «Комітету по боротьбі з більшовизмом» він спочатку довірив діловоду Ковгану. Дізнавшись про мету зібрання: повалення більшовизму, той навіть радісно вигукнув: «Якби тільки це було правдою…». Щоправда відразу запропонував перенести діяльність організації в … Слов’янськ. Чому? Ковган вважав, що в Єлисаветграді з більшовизмом буде боротися важче: «Здесь это тяжелее сделать, так как рабочие плохие». Однак завдання Петрова полягало в створенні подібної організації саме в Єлисаветграді. Завербований Петровим кінармієць Тихонов між тим розгорнув бурхливу діяльність, залучаючи до антибільшовицького комітету все ширше коло людей. На роль голови комітету замість Ковгана призначили Євгена Грохольського, колишнього військового, який нібито був навіть «начштабом у самого Махна», що, звісно, не відповідало дійсності, але достовірності цій версії надавали недавні рейди війська Махна поблизу Єлисаветграда та популярність анархістів у самому місті.

Яким був політичний напрямок антирадянської діяльності цього «Комітету» або, цитуючи відомий роман, яким було «політичне кредо» його учасників? До яких ідей вони схилялися? Про це в справі є цікавий запис:

«Организация имела контрреволюционный характер неопределённого направления. Ни один из членов организации не знал её платформы».

Чому? Ляльководи, намагаючись залучити до складу «Комітету» якомога більше «антибільшовицьких елементів», кілька разів змінювали «політичне кредо» цієї організації. Спочатку заколотники обговорювали плани відновлення монархічної «единой и недилимой», потім збиралися боротися за Тимчасовий уряд, а невдовзі зупинилися на створенні «української підпільної організації». Також, крім ненависті до більшовизму, «всех сплачивала дармовая закуска та выпивка», якою їх щедро пригощав будьонівець Петров, що видавав себе, незважаючи на свою чекістську посаду, за ідейного антибільшовицького елемента!



Перші збори комітетчиків відбувалися в будівлі на Фортечній площі, на якій у 1919 році Юрко Тютюнник зачитував ошелешеним єлисаветградцям григор’євський універсал, авторство якого йому приписують.

Чим же займалися учасники таємної організації? Їхня діяльність мало чим відрізнялися від членів старгородського «Союзу меча и орала». «Заколотники» лаяли комуністів та ділили посади у звільненому в майбутньому від більшовиків Єлисаветграді; приводили на засідання знайомих та записували до «Комітету по боротьбі з більшовизмом» «мертвих душ», тобто надавали прізвища своїх колег, родичів та пересічних знайомих. На випадок повстання підготували навіть шифри та паролі.



Тим часом поки фіктивна організація «зростала» за рахунок вигаданих членів, у березні 1921 року Перша кінна залишила Єлисаветград, прихопивши з собою колекцію картин та акторів української трупи Дмитра Гайдамаки. Цей факт підтверджує скарга С. Машкевича – завідувача Єлисаветградського відділу народної освіти від 23 липня 1921 року, яку він надіслав до наркомату освіти:

«Политотдел 1-ой Конной армии уезжая в Екатеринослав, забрал с собою артистов, не получив на то разрешения Унаробраза. Многие из артистов, не желавшие уезжать, арестованы. Такие действия дезорганизуют работу Унаробраза. Просим принять срочные меры».

На згадку про перебування в місті С. Будьонного та його кіннотників кавалерійські курси в квітні 1921 року було перейменовано в «5-у кінну Єлисаветградську школу ім. т. Будьонного». Разом з ними залишив місто і засновник організації Петров. Надалі події розгорнулися за неочікуваним для явних і фіктивних членів «Комітету по боротьбі з більшовизмом» сценарієм. Комедія почала перетворюватися на трагічний фарс, який для частини членів таємної організації матиме фатальні наслідки.

Справа в тім, що про свою операцію з виявлення противників комуністичної влади в Єлисаветграді працівники особливого відділу Першої кінної не повідомили колег з повітової ЧК, спорідненої територіальної структури. Тож коли місцеві чекісти дізналися від Марії Тихонової, дружини одного з активних учасників цієї організації, яка сама добровільно прийшла до Єлисаветградської ЧК, що її чоловік почав займатися контрреволюцією, то негайно вирушили на затримання заколотників. 29 березня 1921 року, отримавши дозвіл з Миколаєва, бо з січня 1921 року Єлисаветград перебував вже в складі Миколаївської губернії, члени повітової ЧК увечері заарештували членів фіктивної підпільної організації.

Цікаво, що диригував обшуками чекіст…Вагнер. Розпочалися допити, на яких Тихонов, в стилі отця Фьодора з «Дванадцяти стільців » твердив, що діяв він «не користи ради, а тільки… виконуючи накази особливого відділу». Разом з дружиною вони пояснювали, що «решили работать вместе для пользы соввласти и вербовать лиц в этот комитет, так как порядочный никогда не согласится вступать в контрреволюционную организацию, а все завербованные в действительности являются врагами Советской власти, думая, что в действительности можно создать организацию и свергнуть Советскую власть».

Версію Тихонових підтвердив Начособвідділу Першої кінної Перушин. Єлисаветградські чекісти навіть отримали від керівництва особливого відділу Першої кінної телеграму такого змісту:
«Николаев Особотдел ЦУПЧрезкома Украины.

В феврале и марте с. г. Особотделением при Упродарме 1 Конной разрабатывалось Елисаветградское дело контрреволюционной организации… Когда отделение, ввиду отъезда части, должно было сняться, выделена группа сотрудников…для дальнейшей разработки дела… Намечена операция. Причем, из-за поспешных действий сотрудников ЧК, ворвавшихся преждевременно в квартиру, где собрались члены организации, главарям удалось бежать…Затем начособотделения… арестовал сотрудника ЧК Ратникова за то, что последний, явившись в Конзапас, где служили некоторые члены организации, вслух стал говорить, что в ЧК имеются сводки о существовании в Елисаветграде организации и участии в ней Тихонова и др. Тихонов — военком Конзапаса Первой конной состоял в организации с ведома Особотдела Первой конной. Теперь Елисаветградской ЧК он арестован. Прошу распоряжения его немедленно освободить. Подробный доклад о деле высылаю. Начособотдела 1 Конной Перушин».

З тексту телеграми зрозуміло, що особісти Першої кінної підтвердили алібі Тихонова та звинуватили членів повітової ЧК у передчасному зриві операції. Між обома структурами розпалювався серйозний скандал. Услід за проханням звільнити Тихонова (до речі, його разом з дружиною врятувати від покарання не вдалося) в повітову ЧК посипалися ціла низка заяв від членів інших єлисаветградських організацій з проханням відпустити своїх працівників, які, мимоволі потрапивши до списків учасників комітету, про своє підпільництво навіть не підозрювали.

Тим часом Миколаївська губчека вела розслідування і дійшла висновку, що «дело о подпольной организации определенно приобретает вид дутого, сфабрикованного уполномоченным Особотделения 1 Конной тов. Петровым…». Йшлося також про «провокационную роль сотрудников Особотделения: дутые сводки, которые давал Бондаренко, обещание двойных пайков, крупных сумм денег, фабрикация (за день до проведения операции) дутых протоколов и списков членов, история изготовления шифра, систематическое пьянство…».

Невдовзі справа, яка розглядалася в Миколаєві та навіть столиці УСРР Харкові, дійшла й до офіційних висновків. 29 квітня 1921 року «Большая Тройка Николаевской Губчека» встановила, що «ввиду того, что свидетельскими показаниями ясно установлен фиктивный характер организации, созданной провокационными действиями Особотделения при Упродарме 1 Конной армии», справу варто розглядати з двох сторін: «принципиальной и фактической».

Було вирішено «за ряд неправильных действий» притягти до відповідальності (якої саме не пояснюється) колишніх кінармійців: Лозоватського, Петрова і Бондаренка. Долю ж Грохольського, Ковгана та подружжя Тихонових мала вирішити ВУЧК. Цих чотирьох направили разом з матеріалами справи до Харкова. Всі крапки над «і» розставило «Заключение» помічника уповноваженого Військового підвідділу Особвідділу ВУЧК, де йшлося про позбавлення чекіста Лозоватського права служити в ЧК; відправку Тихонових до концтабору та розстріл Грохольського й Ковгана «як свідомих контрреволюціонерів». Решті фігурантів справи передбачалося легше покарання. Після розпаду СРСР частину учасників «Комітету по боротьбі з більшовизмом» було реабілітовано, як жертв політичних репресій. Зокрема, Євгена Грохольського, Семена Ковгана, Ганну Грохольську, Катерину Грохольську, Івана Цуркана, Трохима Медушенка та Порфирія Сологуба.

Отже, трагікомічна «Історія комітету по боротьбі з більшовизмом», розіграна в Єлисаветграді, – це, можливо, одна з перших спроб створення чекістами фіктивних організацій для виявлення прихованих ворогів радянської влади та заманювання в УСРР відомих повстанців на кшталт Андрія Гулого-Гуленка та Юрка Тютюнника. Відома чекістська «Операція «Трест» теж почала втілюватися в життя у 1921 році, але пізніше. А от в 30-х роках подібні фіктивні організації, створені НКВС, нерідко були підставою для політичних репресій та сфабрикованих судових справ у СРСР.



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.37571 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua