МЕНЮ










18 жовтень 2019 - 11:08

In Memoriam


Болісна звістка: не стало Володимира Панченка. Ще три дні тому ми говорили з ним по телефону, і він казав слова прощання. Те ж саме прозвучало і в його позавчорашній розмові з В’ячеславом Брюховецьким, якому належить особлива роль у житті й педагогічній кар’єрі Володимира Панченка. Брюховецький забрав його з Кіровоградського університету на посаду віце-президента Києво-Могилянської академії.

Ми приязнилися понад чотири десятиліття. Панченко виростав на першорядного критика, літературознавця, есеїста на наших очах. Останні роки у нього були неймовірно продуктивними. З’явився двома виданнями його “Сонячний годинник”, що має таку жанрову дефініцію: “книга пілігрима”. Його повість “Про Миколу Зерова” перемогла в кількох рейтингах і засвідчила, що це – одна з найвидатніших літературознавчих праць в Україні.Я маю відчуття виконаного обов’язку перед другом через те, що ще встиг видати його унікальну книгу «Літературний ландшафт України. ХХ століття (50 «слайдів»)». Це також своєрідна «книга пілігрима». Невиправний подорожанин, якого манили дороги, Панченко виступає тут мандрівником у світі книг. Це підкреслив епіграфом до своєї книги із Жака Бреннера: «Книга, яку ви тримаєте в руках, – це історія моїх подорожей у світі книг».

Всі його книжки дуже схожі на нього – вони розумні, літературно артистичні і за кожною, як і за ним особисто, вгадується ціла бібліотека, до котрої він тягнувся своїм спраглим і сміливим розумом.

Він мужньо йшов до кінця своїх днів, все знаючи наперед. Тільки кілька разів сумно обмовився про те, що нині вийшов на особливу творчу «форму», і в нього було багато оригінальних задумів…

Прощай, Володимире. Ти залишаєшся світлою сторінкою в житті тих, хто тебе знав і любив.

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ

Володимир Євгенович Панченко – еталон патріотизму, маркер порядності, шляхетна людина з витонченим почуттям гумору та оптимістично-іронічним добрим поглядом розумних очей, захмарний мультиталановитий фахівець...

Мій викладач, пізніше – колега.

Це знакова особистість, вертикальний сонячний годинник, за яким ще довго звірятимемо час.

Володимир Євгенович – як та зірка, що гасне, проте її світло ще мільйони років летить у космосі...

Світлана КОВТЮХ

Тепер ми без Володимира Панченка, і мене дуже це тривожить. Не буде того, хто включався на повну потужність в найскладніші часи для мого Кро, і це завжди якось впливало на ситуацію і заспокоювало. Він не був нашим земляком, але завжди, здається, відчував якийсь обов’язок підтримувати наше місто. Пам’ятаю це від часів його протистояння партійним чиновникам і “штурму обкому” в 91-му, пам’ятаю його лист “директору зоопарку” в 2004-му, пам’ятаю виступи на місцевих майданах в часи Революції гідності, пам’ятаю його роль у порятунку Сашка Ратушняка з СІЗО після прийняття диктаторських законів Януковича, пам’ятаю дебати по перейменуванню Кіровограда, пам’ятаю його “масонські ложі” з обговорення постаті Є. Маланюка, пам’ятаю його турботу про справи Книгарні “Є”. Пам’ятаю фірмові простоту, інтелігентність і гумор, з якими він однаково спілкувався з усіма. Без пафосу, але це був добрий Гендальф нашого міста: мудрий і веселий, чия допомога завжди надходила в найтемніші часи.

Жалкую, що так і не здійснили давно запланований спільний сплав Синюхою, яка його особливо манила. Але думаю, тепер ми це обов’язково зробимо з його друзями. У пам’ять про нього. І з ним.

Андрій ДОМАРАНСЬКИЙ

Нам усім буде дуже не вистачати мудрості,тепла і посмішки Володимира Євгеновича!

Галина ВОЙНА

Смерть перетворює життя людини на Долю. Володимир Євгенович здолав її своєю невтомною творчою працею, книгами, які тепер живуть уже своїм життям...Пішов у позасвіти на Покрову – велике свято. Бог обрав його для іншої праці... Любимо і пам"ятаємо свого Вчителя...

Ірина РУСНАК

Не можливо висловити жаль, який огортає від почутої втрати. Залишаються дуже світлі спогади. Страшно було чути, як Володимир Євгенович тяжко боровся з хворобою. Тішить думка, що він в українській літературі залишив непроминальний слід. Це один із найкращих сучасних літературних критиків і літературознавців.

Тетяна КОНОНЧУК

Ініціативна група “Перше грудня” проводжає в останню дорогу свого побратима – Володимира Євгеновича Панченка. Ще тиждень тому у телефонній розмові він сказав одному з нас: “Тепер уже все в руках Божих”. І Бог справді прийняв рішення, накривши його Покровою Божою Матері, як колись червоною китайкою покривали козака.

Володимиру Євгеновичу з його славним і мудрим життям можна було щиро позаздрити. Лише сухий перелік його наукових звань і посад, літературознавчих праць і письменницького доробку займає у “Вікіпедії” чимало місця. Сьогодні велику втрату відчуває Національний університет “Києво-Могилянська академія”, професором якого він був. Вдячним словом згадують про спочилого в Українському центрі Міжнародного ПЕН-клубу, що гордився його членством, і у Кропивницькій обласній організації Спілки письменників України, що мала його за відповідального секретаря. Згадають Володимира Панченка й у стінах Верховної Ради України – він був народним депутатом І скликання. І в інтернет-виданні “ЛітАкцент”, де був шеф-редактором і засновником із 2007-го.

До Ініціативної групи “Перше грудня” Володимир Панченко долучився 2015-го і відразу став незамінним. Його щира прихильність і сердечність примножували йому друзів, його мудрість і відчуття слова робили талановитим співавтором наших документів. Вирозумілість і тактовність давали йому дар посередництва, коли наші дискусії ставали надто емоційними.

А ще ж є в цьому світі “Вікіпедія” багатьох людських сердець, у якій записані всі добрі справи Володимира Панченка, що їх він щедро сіяв довкола себе. Його любили всі, хто знав, бо таких добродіїв не можливо не любити. Відтак пустку з його відходом відчує чимало людей.

Відходив із життя він мужньо і гідно, знаючи свій діагноз і розуміючи невідворотність. Його дух був міцніший за тіло, а завдяки мужньому спокою він до останнього зберігав спроможність бути опорою, а не тягарем.

Хай буде земля йому пухом, а пам’ять про нього – вічною!

Учасники Ініціативної групи “Першого грудня”: В’ячеслав Брюховецький, Іван Дзюба, Євген Захаров, Йосип Зісельс, Мирослав Маринович, Вадим Скуратівський, Юрій Щербак, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків.

Голова Секретаріату Ініціативної групи “Першого грудня” Іван Васюник, Данило Лубківський, Ярина Ясиневич, Сергій Рохманов, Ольга Сало, Олена Подобєд-Франківська, Андрій Когут

Є такий уже до певної міри трафаретний, проте все ж доволі точний вислів: «біль втрати». Ти (як і сотні, тисячі незнайомих тобі облич) знав і любив цю людину, чекав щораз нового спілкування з нею, змогу почути її голос, неповторну інтонацію спілкування, теплу, добру, спокійну, коли важливим є не лише те, що саме говорить співрозмовник, а й як він це робить... І ось — він залишив нас назавжди, «відійшов у засвіти»...

Ігор СЮНДЮКОВ,

газета «День»

Плоть тлінна – дух безсмертний! Володимир Євгенович Панченко – наш духовний наставник і моральний авторитет. Гідний захоплення й подиву дух пломенів у його тілі! Стільки високих задумів і справ, стільки здійснених проектів і ще багато невтілених, бо життя дає завжди більше можливостей, ніж ми здатні їх охопити. Але Володимир Євгенович умів створювати і реалізовувати задумане. Якщо він чимось запалювався, то з цього неодмінно виходила якась конкретна хороша справа – чи то книга, чи то презентація нового видання або пам’ятника, або експозиція в музеї тощо... Без перебільшення, Володимир Панченко був людиною, яка творила нашу епоху. Мені випало бути його студентом у 90-ті. Це доба змін і трансформації свідомости. Тоді було багато невизначености, непевности і невпевнености в собі. Але завдяки таким людям, як Панченко і Куценко, ми, тодішні студенти, мали духовні орієнтири, нам було на кого рівнятися і хотілося до них дорости. Тепер вони зустрілися там, в іншому світі. Аж не віриться, що прийшли ті часи, коли їх нема серед нас. Ці люди показували нам, молодшим, зразки духовного буття, служіння ідеї. І це вселяло надію й оптимізм, віру в кращу долю країни. Під їхнім впливом ми позбувалися безпорадности і патерналізму і непомітно ставали іншими, брали відповідальність не лише за себе, а й за навколишній простір, робили світ навколо себе кращим... Багато було конкретних ситуацій, які згадуються, але зараз немає сил їх наводити...

Скажу без перебільшення: на мене сильний вплив мав Володимир Євгенович, і тим, ким я став зараз, я став значною мірою завдяки спілкуванню з ним. Мені його буде дуже не вистачати. Але добре, що він залишив по собі стільки книг – тепер це спілкування матиме продовження через його тексти. Спочивайте в мирі, дорогий Учителю.

Олександр РАТУШНЯК




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.38262 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua