МЕНЮ










18 жовтень 2019 - 11:53

Остання прижиттєва публікація Володимира Панченка


Наголошую – прижиттєва. Бо ще з’являтимуться його книжки, яких він уже не побачить, не потримає в руках, відчуваючи запах свіжої друкарської фарби.

Статтю про Марка Вовчка він надіслав у редакцію «Українського тижня» незадовго до свого відходу у позасвіти. Набирав на ноутбуці лежачи, бо вже не піднімався з ліжка – страшна хвороба забрала останні сили. Відіслав – і з нетерпінням чекав її появи. Електронний варіант цієї статті з’явився 13 жовтня. Наступного дня, на Покрову, ввечері, о 18 год. 50 хвилин, його душа залишила цей світ.

Останній рік його життя – суцільний подвиг. Одна за одною з’явилися три книжки – «Повість про Миколу Зерова» (ввійшла в число найкращих на Львівському книжковому форумі), «Літературний ландшафт України ХХ століття» та «Сонячний годинник». А ще – це вже четверта книжка – була присвячена Василю Фащенку, його університетському вчителю.

Частину рукописів цих книжок йому довелося редагувати в лікарнях – у перервах між операціями та лікарняними процедурами.

Усі ці книжки – «літературознавство з людським обличчям», яке активно, відкриває читачам багато постатей нашої літератури. Відкриває по-новому, немов уперше, відкриває так, що залишає читача здивованим і навіть зачудованим: «ти дивись, а я й не знав, що наші письменники – такі видатні та цікаві особистості…». Всі ці книги – довершена есеїстика, яка кількома вершинами піднімається над занудним «дисертаційним» літературознавством, у якого немає і не може бути жодного читача, окрім автора та кількох проплачених опонентів.

«На околиці села Хохітва, що біля Богуслава, на самісінькому березі Росі стоїть старовинний двоповерховий особняк, обтягнутий плівкою й оббитий дошками. Я знаю, що місцева влада здала його в оренду якійсь фізичній особі на 49 років. І щоразу, буваючи в Хохітві, бачу, що час працює проти покинутої пам’ятки. Злочинна байдужість: ідеться ж бо про меморіальне місце, тісно пов’язане з ім’ям класика української літератури Марка Вовчка!» – так починається його остання прижиттєва стаття. Навожу цей фрагмент, тому що він дає можливість зрозуміти основну рушійну силу, яка керувала його пілігримством по місцях, пов’язаних з життям наших письменників. Йому боліло наше культурне безпам’ятство і він прагнув розворушити нашу національну приспаність.

Ні, Володя Панченко не пішов від нас. Його книжки та жива і добра пам’ять про нього як про навдивовиж світлу особистість, назавжди залишаться з нами.

Григорій КЛОЧЕК




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.36897 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua