МЕНЮ










20 листопад 2015 - 12:29

Поезія їх надихає


Курсанти Кіровоградської льотної академії Національного авіаційного університету виступили ініціаторами проведення поетичного конкурсу “На крилах поезії”, присвяченого Дню української писемності і мови, а також Міжнародному дню студента. Головним натхненником поетичних змагань став майбутній пілот четвертокурсник Андрій Ацаулов. Підтримали ідею директор будинку культури “Авіатор” Микола Барабуля та працівники відділу сім’ї і молоді міської ради.

Курсанти льотної академії демонстрували свої таланти у двох номінаціях “Свої вірші” та “Вірші на вибір”.

Переможцем у категорії “Свої вірші" стала Катерина Кулик, а у номінації ”Вірші на вибір" – Катерина Стіфутіна.

Крім того, глядацькі симпатії отримали Марина Козлова, Анастасія Галінська та Максим Трохименко.

Кореспондент “ВГ” поспілкувалась з деякими учасниками конкурсу, які розповіли про свою творчість.

Катерина Стіфутіна, курсантка третього курсу факультету “Обслуговування повітряного руху”:

– Для виконання я вибрала вірш Андрія Дементьєва “Ни о чем не жалейте”. Він допоможе молодим людям не опускати рук, не зневірюватись та не падати духом, коли здається, що в житті почалась чорна смуга. Сама ж люблю творчість, поезію, театр, свою “льотку” і своїх викладачів, а також свого творчого наставника Миколу Барабулю, який навчив шанувати прекрасне, цінувати поетичне слово.

Анастасія Галінська, курсант другого курсу факультету “Льотна експлуатація”:

– Мені запропонували взяти участь у конкурсі після того, як директор нашого Будинку культури Микола Барабуля ознайомився з моєю творчістю і дав їй позитивну оцінку. Конкурсний вірш був написаний досить швидко, слова лягали на папір легко і невимушено. У мене були певні проблеми, а друзі відгукнулись, допомогли. І от як подяка їм і виникли ці поетичні рядки. Вони – про дружбу, кохання, щирі відносини між людьми. Остаточно з його назвою ще не визначилась, але думаю назвати “De Libertate”, як у Григорія Сковороди.

Як хочеться до болі і до сліз
Стискати у обіймах ту людину,
Котра зуміла серед моря бід
Знайти тебе й ніколи не покинуть.
Коли серед страждання та думок,
Вона пригорнеться до тебе хоч на хвильку
І назавжди поставить на замок
Своє колишнє до шляху і до загину.
Цінує моменти, коли є наснага,
Коли почуєш серцем, що твоє
Чуже – ніколи близьким не настане
І не пригорнеться своєю думою до тебе.
Віршами пісня йде із серця
І ллється джерелом твоїх думок.
Візьми собі за правило ту пісню,
Котра зливається двома серцями знов і знов...

Катерина Кулик, курсант другого курсу, факультету “Обслуговування повітряного руху”:

– Вірші пишу з семи років, граю у духовому оркестрі “Зміна”, а також в оркестрі льотної академії, у вільний від навчання час створюю іграшки, листівки та інше. Люблю подорожувати, адже нові зустрічі та враження надихають на написання поетичних творів.

Судьба

Говорят, что судьбу изменить невозможно,
Говорят, что судьбой предначертано все.
Наша жизнь нелегка и понять ее сложно,
Словно бурной рекой наш кораблик несет.
Кто-то вслед прокричит: "Мы судьбу не меняем!.."
Кто-то скажет: "По жизни покорно иди!.."
Но мы сами дорожки судьбы выбираем,
Сами ищем, проходим тернисты пути.
Кто-то сдался и руки его ослабели,
Он устал и бороться уж невмоготу.
Он водой захлебнулся, плывя по отмелью.
Он предал свою жизнь и забыл про мечту.
А другой против ветра полжизни шагает,
Пусть устал и лицо его режет песок.
Он упрям и мечту свою не покидает,
Верит в счастье, а значит, его обретет.
Может, наша судьба нелегка и опасна,
И порой перед нами – обрыв, пустота…
Не сдавайся, ведь жизнь коротка и прекрасна.
Верь в себя, и реальностью станет мечта!

– Вірш актуальний для всіх поколінь, адже нас в будь-якому віці можуть спіткати випробування, – каже Катерина. – І треба вміти їм протистояти. Кожен сам обирає шлях, яким він буде йти: боротиметься за своє щастя чи довіриться долі й плистиме за течією….

Марина Козлова, курсант п’ятого курсу, майбутній спеціаліст з ремонту авіадвигунів:

– Я представила два вірші – “Оркестр” і “Про інженерів”. Сподоба- лися вірші й інших учасників. Так, надзвичайно цікаво було слухати Івана Жданова, який виступав із віршем про війну, що нині досить актуально і зачіпає душевні струни мало не кожного.

Взагалі, тематика запропонованих курсантами поезій була досить широка. Наші однолітки не обмежуються лише навчанням, опановуванням майбутньої професії. Всі вони – люди багатогранні та самодостатні.

Вірші я пишу мало не з дитинства. Також займаюсь вокалом. Навчаючись в академії, я стала учасником рок-групи, де виконую власні пісні.

Оркестр

Вам нужно все уметь, чтоб быть оркестром,
Понадобятся вам и флейта и тромбон,
Послушайте себя – ведь вы внутри маэстро,
Быть может, вы талант один на миллион?
А знаете ли вы, что сердце – барабанщик?
Ну, а душа – застенчивый скрипач?
А разум – дирижер, хоть и обманщик,
Из-за него бывало много неудач.
Пусть так, нам дан талант с рожденья,
Так что же делать? как его найти?
Как выбрать путь для выраженья?
Какой дорогой нам идти?
Знакомьтесь! Терпенье – новый ваш учитель!
Желание - ваш новый лучший друг,
Затем успех, он – лучший вдохновитель,
А наслаждение - аплодисментов звук.
Вам может кажется, что просто
На сцене петь, читать стихи?
Но не стесняйтесь, как подросток,
Который отвечает у доски.
А музыканты, как им сложно!
Оркестр большой, а музыка одна,
Ведь научиться все же можно
Звучать всем вместе, как одна струна.
Танцорам нужно чувствовать друг-друга,
Гармония движений, чувств и страсти,
Художнику – зеленые луга да вьюга,
Еще бы, чистые холсты и краски.
Вам нужно все уметь, чтоб быть оркестром,
Понадобятся вам гитара и кларнет,
поверьте мне, что вы – внутри маэстро,
и сомневаться в этом смысла нет...

Максим Трохименко, третьокурсник факультету “Льотна експлуатація”:

– Вірші пишу з дитинства, але те, що можна саме й назвати поезією, мабуть, останніх півроку. Чому так? За цей період дуже змінився мій світогляд. Якщо раніше писав, так би мовити, про якихось там метеликів, то зараз – на гостру соціальну тематику. Мій вірш “Маріонетки” з’явився тоді, коли побачив по телевізору сюжети про АТО, як фальсифікують вибори. Стало боляче на душі, і з’явились перші рядки цього вірша. В моєму розумінні Україна нині – як ляльковий театр, є ляльководи і, як вони думають, маріонетки. Отже, щоб нас такими не вважали, потрібно не скаржитись один одному, а збиратись гуртом, відстоювати власну гідність і не дозволяти нами керувати.

Раніше я ніколи не читав свої вірші перед великою аудиторією, а цей конкурс був для мене можливістю донести до ровесників з допомогою поетичного слова свої думки та погляди. І мені приємно, що мене зрозуміли, підтримали.

Маріонетки

Твои глаза полны печали.
Я наблюдаю много боли.
От взгляда – руки задрожали.
Ведь дали нам в театре роли.
Мы разделились все по жанрам,
Названье пьесы: “Вы – в неволе”.
Из жизни тех не увольняют,
Кто взял себе большие роли.
Всю жизнь привыкли улыбаться.
Нами играют – мы смеемся.
Так, может, хватит поддаваться?
Давай свободы же добьемся!
Давай порвем все эти нити,
Что руки, ноги нам ковали.
Уж слишком долго мы терпели
И безнадежно чуда ждали!
Когда хотели – мы кричали,
Но рот нам быстро зашивали.
Немая тишь царила в зале,
И в ней себя мы потеряли.
Я занавес сорву рукою,
Пусть выйдут мнения из клетки!
Пора уже вдыхать свободу!
Мы – люди, не марионетки!

Спілкувалась Оксана ВЕРСТЮК




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.39072 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua