МЕНЮ










class="cn_news_even">
15 квiтень 2016 - 13:22

Світла Світлана


Турбота, доброта, відповідальність за тих, хто поряд, щирість помислів та наполегливість у справах – неповний перелік якостей Світлани Кравченко, які, наче магнітом, притягують до неї людей. І всі вони однозначно твердять: “Таких, як вона, дуже мало – мила, відкрита, доброзичлива, справжній професіонал, який не просто дасть пораду, а й спрямує, допоможе, згодом обов’язково поцікавиться станом справ”. А рідні – так взагалі не шкодують добрих слів.

– У мене найкраща бабуся у світі, – зізнається старша онучка Світлани Іванівни Юлія. – Я її дуже люблю. Це світла і добра людина. Її життя для мене – приклад. Те, що бабуся бачить в людях лише позитивні якості, постійно турбується про когось, допомагає, по-справжньому зробила щасливими всіх нас, своїх рідних, мабуть, і вплинуло на те, як я сама бачу себе у цьому житті. Тому й професію обрала для себе таку, щоб опікуватись слабкими та немічними, – корекційна педагогіка. Спасибі їй за мого батька – також найкращого у світі. За те, що у нас така дружна родина.

Розповідаючи про Світлану Кравченко, не можна не згадати про її по-справжньому життєвий подвиг. Колись давно місто потрясла неймовірна історія про прикопане на кладовищі, а потім знайдене немовля. Так от, доля розпорядилась так, що цей хлопчик – Сашуня – вихованець будинку дитини, а потім і дитячого будинку “Барвінок” трапився на життєвому шляху Світлани Іванівни. Це вже зараз стало зрозуміло, що то було справжнє Боже провидіння, адже саме така жінка мала стати мамою для врятованого сироти. А потім у життя родини Кравченків увійшла інша дівчинка-сирота Світланка. Маючи двох власних дітей Олену та Віктора, жінка обігріла неймовірною любов’ю і дві інші душі, які горнулись до неї, бо змалечку пізнали гіркоту самотності.

– Вона моя найкраща у світі мама, – каже той самий хлопчик-сирота, а тепер вже дорослий Олександр Дубровський. – Я її дуже люблю і дякую за все прекрасне у житті, що вона мені подарувала і чому навчила.

Радіє і Світлана Бульбак тому, що на її життєвому шляху трапилась така незвичайна жінка – справжня мама, яка віддає себе своїм дітям без останку.

Найцінніший скарб для Світлани Іванівни – її родина. Дала путівку в життя дітям, всіх виростила, вивчила. Тепер радіє своїм онучкам – Юлі та Поліні.

У своїх 75 років Світлана Іванівна працює. Вона – секретар міжвідомчої комісії з влаштування індивідуального опалення в квартирах багатоповерхових будинків, що діє у міській раді.

– Уже коли вийшла на пенсію, мене якось запросили до головного управління житлово-комунального господарства міської ради допомогти у бухгалтерії, – розповідає ювілярка. – Запрошували на два дні, а я так і залишилась. Ось тепер працюю з тими кіровоградцями, які прагнуть встановити у себе в квартирах індивідуальне опалення. Треба кожному допомогти, порадити, як правильно скерувати власні дії. Словом, робота копітка, вимоглива, у постійному спілкуванні з людьми. Але по-іншому я й не вмію. Для мене робота багато значить. У дитинстві був випадок. Тоді, після війни, ми жили дуже бідно. Моя мама сама виховувала нас трьох. Я ходила в школу і запам’ятала на все життя, як одна вчителька – дружина високопоставленого чиновника – сказала, що поставила в класі лише одну п’ятірку: “І кому б ви думали?..” Це було сказано про мене. Тож, щоб більше не казали про мене так принизливо, завжди прагнула досягти більшого в житті. А щоб мати більше, треба було багато працювати. Коли прийшла влаштовуватись на роботу на завод “Червона зірка”, попросилась туди, де платять більше. “А навіщо тобі гроші?” – спитали у відділі кадрів. Відповіла, що мені потрібно мамі допомагати, сестру й брата вчити. Мені запропонували обирати або ливарний, або ковальський цехи. Працювала і вчилась – здобула вищу освіту. Очолювала підприємство УТОГ. Це були особливі роки у моєму житті. Я дуже опікувалась цими людьми. Ми будували їм квартири, їздили з ними за кордон, намагались всіляко урізноманітнити та прикрасити їхнє життя. Приємно, що мене там досі пам’ятають...

Про свою трудову біографію, родину, друзів та колег Світлана Іванівна розповідає щиро і натхненно. Всі ці люди – її життя, гарні його сторінки. Вони ж відповідають їй неймовірною вдячність за всю доброту, яка так і лине з її серця.

Оксана ВЕРСТЮК
Фото Олега ШРАМКА




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



Погода, Новости, загрузка...
pgt 0.41371 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua